Розділ 44. Оборона

Після тієї ночі розкаяння біля Амаї у Даміана Шеєра збилися життєві оновлення до якихось первісних людських установок.

Він більше не ганявся за швидкими рішеннями, не бігав по юристах і не намагався робити вигляд перед пресою, що повністю контролює  книжковий бізнес та надійно справляється з гігантом Booki. Натомість у нього з'явилася залізна, майже монастирська дисципліна. Щодня, рівно  о четвертій дня, якраз коли лікарі закінчували основні маніпуляції для Амаї, його авто припарковувалося біля клініки доктора Ріда.

Шеєр приходив до дружини, наче на поклоніння. Він годинами просто тримав її прохолодну долоню у своїх руках. Він тихо читав їй уголос розділи з нових видань, розмовляв із нею про дрібниці, розповідав про плани на майбутнє і ділився думками щодо їхньої дитини.

В один із таких вечорів його застав Девід.

— Не думав, що ти справді з нею залишишся! — замість привітання почав з ходу Дейв.— Думав, наш витончений професор швидко зламається під тиском медичного пекла, підпише капітуляцію, скине все розгрібати Вінтерхаусам й утече з Каліфорнії до солодкої Мармеладки. А він, бачте, навіть може врости у лікарняний стілець! Згадав, що таке „ і в радості, і в горі”?

Шеєр не відповідав. 

— Мовчиш? Правильно, Даміане! Мовчи і дивись до чого довела її твоя турбота! Пам'ятай! Я тут не лише заради сестри. Я не полечу до Австралії до того часу, поки вона не вийде з цього стану і сама власноруч не розкатає тебе по асфальті.

Шеєр підвів погляд на Вінтерхауса й спокійно промовив:

— То ти вже вибери, чого хочеш: щоб про Амаю піклувався обраний нею чоловік чи брат, який не проти стати коханцем?

В дверях застиг доктор Рід, ставши свідком неприємної розмови обох чоловіків.

— О, доктор! — одразу знайшовся Девід. — Так тихо ходите! Наче спецагент на завданні. Але чи не здається вам, що  не личить лікарям підслуховувати розмови біля ліжка пацієнтів?

— Ви говорите занадто голосно, панове! Вас чути далеко за межами цього приміщення. Я вас попрошу вийти та вчиняти свої словесні перепалки в іншому місці. Пацієнтка потребує спокою! 

— Ми маємо право! — в один голос вигукнули Даміан та Девід.

— Яке право? Вбити її? — Рід націлився випхати чоловіків. — Приходити сюди і влаштовувати ваші сімейні розбірки? Ви справді бажаєте, щоб вона вийшла з коми та народила здорову дитину?

— Надіюся, що здорову! Докторе, а чому ви такий заповзятий до нашої Амаї? — штрикнув словом, наче ножем, Девід.

— Тому що я відповідаю за успішне вирішення долі цієї пацієнтки у моїй клініці. Якщо ви не переглянете свою поведінку, я викличу поліцію і сприятиму оформлення для вас недопуску, не зважаючи з хто з вас їй чоловік, хто опікун, а хто коханець!

— ОООООО! — Девід закотив очі.

— Вибачте, докторе Рід. — першим перейшов на спокійніший тон Даміан. — Я піду першим. Заїду завтра. Дякую за працю. Повідомте про будь які зміни негайно.

Даміан вийшов із палати, не чекаючи якоїсь реакції від тих, хто там залишився. Сьогодні мав ще заїхати до матері. Вона так і не приїжджала провідати невістку, хоча постійно про неї розпитувала.

Шеєр розумів, розмови будуть про його шлюб та про Маріанну.

Логіка не підвела.

Мати та Борисович чекали на нього у вітальні з виглядом людей, які прийшли рятувати потерпілого з палаючого будинку. На скляному столі вже лежали роздруковані аналітичні записки, графіки падіння акцій та контакти провідних лондонських юристів.

— Даміане, це вже межує з божевіллям! — Діана  Тарарощенко перехопила його прямо з порога, заламуючи доглянуті пальці. — Подивися на себе, сину! Ти блідий, виснажений до краю, від твого авторитету в академічних колах майже нічого не залишилося! Бізнес…О, бідолашний мій сину! Навіщо ти гробиш своє життя заради цієї родини?!

Ігор Борисович втомлено поправив окуляри.

— Мати каже діло, Даміане. Послухай мене як старшого колегу, який бажає тобі добра. Твоя частка в Booki все ще має цінність, хоч акції й просіли після викрутасів Чжанів. Продай усе, що тобі належить, поки є час! Забирай свої капітали й переїжджай до Англії. В Оксфорді на тебе завжди чекають, там ти будеш поважним професором. А хто ти тут? Мішень для американських газетярів! Не май справи з цими божевільними Вінтерхаусами! Вони ж просто отруйні!

— Вони знищать тебе, сину, — підхопила мати, її голос тремтів від істеричних ноток. — Цей її брат-опікун, старий батько... Вони висмокчуть із тебе все до останньої краплі!

Борисович важко зітхнув і, нахилившись уперед, тихо додав:

— Знаєш, Даміане... Я зараз скажу жахливу річ, але це щира правда. Уже краще б ти тоді зав'язав стосунки з Маріанною. Вона була зрозумілою, щирою. Утримувати було б на так дорого. З нею ти був би спокійний. А  Амая тягне тебе на дно за собою! Вона ж перетворилася на руїну і…

Даміан, який досі мовчки слухав їх, повільно підвів голову. У його очах не було й натяку там спалахнуло таке полум'я, якого ні мати, ні Борисович у ньому ніколи не бачили.

— Досить, — відрізав Шеєр. 

Борисович осікся на півслові, відсахнувшись.

— Ви не маєте права так говорити про мою дружину.  — Даміан зробив крок уперед, і його висока, строга постать ніби накрила собою половину кімнати. — Не смійте порівнювати мою дружину з ким-небудь. 

— Даміане, ми ж просто хвилюємося за тебе... — прошепотіла мати, бліднучи від його погляду.

— Ви хвилюєтеся про мій комфорт і свій власний спокій! — у його тоні палахкотів гнів. — Амая — моя дружина. Вона була поруч і будувала зі мною все, що я маю. Вона зараз лежить у боксі й кожною клітиною виборює життя нашої дитини! І ви пропонуєте мені все кинути, продати й утекти в Англію, залишивши її? Згадайте, як ви хотіли, щоб я одружився з нею, коли наш бізнес процвітав?

Він підійшов до вхідних дверей і відчинив їх навстіж.

— Ви можете їхати куди завгодно. Всі двері перед вами відкриті. Я нікуди не поїду. Я не залишу Амаю. І якщо мені доведеться воювати й проти Вінтерхаусів, і проти Цзіньхана, і проти всього світу — я це зроблю.