Розділ 42. Розкаяння

У реанімаційному боксі панувала напівтемрява. Тільки монотонний писк моніторів та шипіння апарату ШВЛ порушували цю тишу.

Даміан обережно зайшов. Він не зняв піджака, лише безсило опустився на стілець біля ліжка Амаї. Вперше за останні півтора місяця він дивився на неї не як на проблему, а як на жінку, з якою прийняв рішення бути в радості і в горі.

Вона була блідою,з тонким мереживом вен на скронях. Живіт під білим простирадлом уже помітно округлився — двадцять четвертий тиждень. Дитина всередині неї жила за власними законами, поки її мати тонула в медикаментозному сні.

Даміан простягнув руку й обережно, ледь торкаючись, узяв її прохолодні пальці у свої гарячі долоні.

— Я такий ідіот, Амає... — його голос прозвучав сипло, ломано, без жодного натяку на колишню професорську виваженість. — Боже, який же я ідіот.

Він притиснув її сухі пальці до свого лоба, заплющивши очі.

— Вони чекають, поки я впаду. Твій батько, Девід... вони дивитися на мене, як на порожнє місце. І знаєш, що найстрашніше? У чомусь вони мають рацію. Без тебе я дійсно не тримаю цей штурвал. Без тебе Booki горить, юристи  і фінансисти Цзіньхана сміються мені в обличчя, а я просто бігаю по колу, як божевільний.

Он підвів очі, дивлячись на її нерухоме обличчя.

— Я думав… Думав, що контролюю все. А насправді це ти завжди була моєю силою. Ти була єдиною, хто стояв за моєю спиною. А я... я відштовхнув тебе. Я не помічав, як тобі боляче, як ти руйнуєшся зсередини.

Даміан міцніше стиснув її долоню, і в його очах мигнув справжній, майже дитячий розпач.

— Будь ласка... прокинься. Чорт забирай, Амає, досить спати! Мені байдуже на їхні мільярди, мені байдуже на Цзіньхана і на весь цей клятий бізнес. Мені потрібна ти. Я обіцяю тебе... я буду іншим. Я буду поруч з тобою, я буду батьком для нашої дитини, я навчуся чути тебе! Тільки не залишай мене одного в цьому бруді. Вийди з цієї коми... благаю тебе.

Він схилив голову на край її ліжка, важко дихаючи.

А на моніторі над ними тонка зелена лінія пульсу на частку секунди стрибнула, здригнувшись від короткої, ледь помітної хвилі, перш ніж знову вирівнятися під монотонний такт машини.