Розділ 40. Бібліотечна бесіда

Старий маєток Вінтерхаусів у передмісті Лос-Анджелеса завжди нагадував склеп. Залитий сухим каліфорнійським сонцем, він усередині зберігав холод і запах дубового воску, яким роками натирали масивні панелі бібліотеки.

З другого поверху, крізь зачинені двері, доносився глухий, ритмічний плач. Мати побивалася за Амаєю уже який тиждень. Вона не їздила до лікарні — білі стіни та апарати ШВЛ лякали її, руйнували вилизану ілюзію ідеального життя. Вона просто плакала, перетворюючи свій біль на чергову виставу для покоївок.

Старий Вінтерхаус стояв біля масивного різьбленого столу, тримаючи в тремтячих пальцях склянку з віскі. На полірованій поверхні перед ним лежали свіжі випуски фінансових газет.

„Крах книжкового гіганта: акції Booki летять у прірву”

„Шеєр не справляється з керуванням: Чжан Груп перехоплює  талановитих авторів з усього світу”

„Імперія Вінтерхаусів під загрозою через недієздатність спадкоємиці”

— Це катастрофа, — процідив Роберт Вінтерхаус, і його голос глухо відбився від високих стелажів із книгами. — Повний медійний розгром. Booki горить, як сухе сіно. Преса розриває компанію на шматки,  Чжан Цзіньхан трощить наш імідж, а Даміан Шеєр просто безпорадний! Чому ти не втручаєшся, Девіде? Чому ти дозволяєш цьому ідіоту нищити статки нашої родини?!

Девід повільно перегортав сторінки старовинного фоліанта, навіть не підводячи очей на батька. На ньому був темний строгий костюм, який робив його схожим на капелана або ката.

— А чому це має мене хвилювати, тату? — тихо промовив Девід. Голос звучав як шурхіт сухого паперу. —  В чім я можу допомогти, якщо ви дозволили цьому ідіотові одружитися з Амаєю та  давним-давно довірили бізнес? Мені немає діла до імперії Шеєра. Хай потоне у своєму бруді!

— Це імперія твоєї сестри! — загримів старий, ударивши кулаком по столу. З другого поверху на секунду затихли схлипування матері, а потім поновилися з новою силою. — Вона будувала це роками!

Девід повільно закрив книгу. Він підвів очі на батька — холодні, позбавлені будь-яких емоцій.

— Не смій прикриватися Амаєю, — промовив Девід, і в його тоні з'явилася отруйна, небезпечна лезоподібна гострота. — Тобі й твоїй дружині, яка зараз виє нагорі, ніколи не було діла до нас із Амаєю. Ви обидва — сліпі, цинічні егоїсти. Вас хвилювали лише статус, дивіденди та власне спокійне сите життя. Вам було начхати, хто вам його забезпечуватиме: розумники чи ідіоти!

Девід відклав книгу,  повільно звівся з крісла, випроставшись у повний зріст.

— Ви так поспішали знайти «молодого перспективного спеціаліста», так горіли бажанням прив'язати до родини професора з гарними манерами, що власноруч штовхнули Амаю в руки цього придурка Шеєра! Ви підклали її під чоловіка, який ніколи її не любив. Він ставився  до неї як до зручного бізнес-активу, як  до алгоритму! І де вона тепер через ваш бездоганний вибір?! Лежить напівжива в реанімації з пухлиною і дитиною від чоловіка, якому на неї байдуже! Чи мало було інших претендентів на її руку? Інших чоловіків, які змогли б її захистити? Але ні... вам потрібен був Даміан Шеєр! Що ви всі, включно з Амаєю, у ньому знайшли?

Старий Вінтерхаус застиг, його обличчя набрякло темно-бордовою люттю, а пальці судомно стиснули кришталеву склянку. Він подивився на сина важким, налитим кров'ю поглядом. Тріщина, яка роками ховалася за сімейними фасадами, раптом розверзлася прямо між ними.

— Шмаркач!— процідив Роберт Вінтерхаус крізь зуби, і в його голосі прорізалася огидна злість. — Скажи ще, що лише ти гідний власної сестри?

Девід навіть не кліпнув. Куточок його вуст сіпнувся у ледь помітній, жорсткій і холодній напівпосмішці. Він зробив крок уперед, дивлячись на батька зверху вниз.

— Ми лише формально зведені, — відрізав Девід, карбуючи кожне слово, як вирок. — Між нами немає жодної краплі кровної спорідненості. І на відміну від тебе та Шеєра, я — єдиний, хто бачить у ній людину, а не джерело мільярдів.

Він розвернувся і попрямував до виходу з бібліотеки, залишаючи старого Вінтерхауса в німому заціпенінні під супроводжуючий плач матері-мачухи, що лунав згори.