Розділ 36. Примус

Важкі двері кабінету доктора Ріда зачинилися за Девідом із нехарактерним брязкотом. Вінтерхаус злився.

У коридорі реанімації панувала та сама стерильна, задушлива тиша, просякнута запахом антисептиків і смерті.

Девід підійшов до палати Амаї. Він постояв мить, а потім різко розвернувся.  

„Не час падати на коліна перед ліжком і благати Амі прокинутися, Девіде! Для цього попереду буде занадто багато часу. Дванадцять тижнів. Три місяці штучного балансування на межі життя і повної руйнації організму. Зараз Амая потребує не сліз Вінтерхаусів чи Шеєрів. Вона потребує захисту від ідіотів та помсти недолугому чоловікові, який не вміє цінувати нічого і нікого, крім власної логіки”.

Девід повільно пішов по притихлому відділенню, на ходу витираючи обличчя тильним боком долоні. Сльози, які душили його в кабінеті лікаря, висохали, поступаючись місцем холодному розрахунку.

Даміан Шеєр усе ще сидів на кушетці. Рука з телефоном безсило звисала до підлоги, погляд застиг в одній точці на білій стіні. Шеєр виглядав ошпареним півнем — фінальні слова Маріанни, які він щойно вислухав, розповзалися тупим болем по тілу і свідомості.

Девід зупинився прямо перед ним. Розбиті кісточки пальців Шеєра і його заплямована кров’ю сорочка не викликали у Вінтерхауса жодного жалю. В скронях пульсувала лише зневага.

— Підніми голову, Даміане, — тихо, але  владно наказав Девід.

Шеєр здригнувся й повільно сфокусувався на Вінтерхаусі.

Девід дивився на нього згори донизу, засунувши руки в кишені брюк. Уся його колишня м'якість зникла. Зараз перед Шеєром стояв справжній спадкоємець імперії Вінтерхаусів, який небезпечний і готовий діяти.

— Рід дав мені повну картину, — рівно, без жодного тремтіння в голосі вимовив Девід. — У Амаї рецидив. Первинний рак повернувся, пухлина в нирках, підозра на метастази в мозку. Вагітність, твій проклятий шлюб і різка відміна антидепресантів підпалили її нервову систему. Вона в штучній комі щонайменше на три місяці, поки дитина не зможе дихати самостійно.

Даміан заплющив очі, і на його затиснутих вилицях сіпнувся мускул. Ця медична правда, висловлена сухо і безжально, добивала залишки його контролю.

— А тепер слухай мене уважно, професоре, — Девід зробив крок уперед, перекриваючи Шеєру весь простір. — На правах людини, яка тримає генеральну медичну та юридичну довіреність Амаї, я даю тобі єдиний вихід. Ти зараз встаєш, ідеш до її палати і піклуєшся про неї. Щодня. Щохвилини. Ти будеш сидіти там і дивитися на те, до чого її довів.  Це по-чоловічому, Даміане. Це твій обов'язок. Ти заварив цю кашу, ти взяв її за дружину — тепер неси цей хрест до кінця.

Даміан підвів на нього важкий, потемнілий від шоку погляд. Він очікував, що Девід вижене його, закриє доступ, забере Амаю. Але цей ультиматум застав його зненацька.

— А якщо ти схибиш, якщо вирішиш утекти чи сховатися за своїми юристами, — Девід нахилився ближче, і в його очах спалахнуло щось смертоносне, — я знищу тебе. Користуючись її офіційним статусом недієздатності та моїм правом повного опікунства, я, як брат і як юрист, намагатимуся усіма можливими й неможливими шляхами викинути тебе з її життя. Я виверну навиворіт твій шлюб, твій Bookі, твої активи. Я через суд заберу у тебе все, включаючи дитину, і зроблю так, щоб ти ніколи більше не наблизився до моєї сестри.

Даміан застиг, дивлячись на Девіда так, ніби вперше його бачив. Перед ним стояв хижак, який заганяв його в найстрашнішу клітку — клітку його власного сімейного обов'язку.

— Марш у палату, Даміане, — додав Девід, випрямляючись. — Іди і будь їй чоловіком. Хоча б зараз, коли вона тебе не чує.

Даміан мовчав. Його пальці сильніше стиснули телефон, на заплямованій сорочці виступив свіжий піт, а з грудей вирвався важкий, глухий хрип.

„Яка ж нищівна, абсурдна іронія долі. Кілька хвилин тому маленька, кохана Мармеладка зі сльозами благала мене любити Амаю! А тепер Девід Вінтерхаус стоїть наді мною і приставляє до скроні юридичний пістолет, наказуючи робити те саме — іти й дбати про жінку, яку я, Даміан Валентинович Шеєр, щойно боявся навіть побачити в ліжку реанімації. Мене, професора логіки й одного з найбагатших людей світу, затиснули в лещата з обох боків. Світ Маріанни і світ Девіда вимагають від мене одного й того самого — любити жінку, яку я…не здатен покохати. І це перетворює моє життя на суцільне пекло”.

Девід почекав ще кілька секунд, фіксуючи німу капітуляцію Шеєра. Він не став чекати, поки той підніметься. Розвернувшись Вінтерхаус твердим, розміреним кроком попрямував по коридору геть, залишаючи Даміана перед вибором, якого насправді не було.