Розділ 28. Проблема

— Тату… мамо…

Девід не знав, куди подіти руки.

Вони тремтіли. Здавалося, що хлопець готовий признатися у тяжкому злочині.

— Амі… вона не в порядку.

Дорослі застигли, наче воскові статуї.

— Вона бачить Тео.

Жінка здригнулася. Чоловік побілів.

— Він приходить до неї, — швидше заговорив Девід, побачивши хоч якусь реакцію на його слова. — Не в снах.

Він зробив глибокий вдих.

— Він ховається за шторою. Стоїть у кутку. Дивиться. Вона його бачить, як реальну людину. — видихнув він те, що боявся сказати.

Голос юнака почав тремтіти.

— Якщо вона не реагує —Тео кидає сандалі.

Він провів рукою по волоссю.

— А іноді…

Девід підбирав слова.

— А іноді починає рости. Просто на очах. І дивиться так, ніби…в ньому живе демон…

Він не договорив.

— Девіде! — різко обірвала його місіс Селінджер-Вінтерхаус. — Досить.

Він подивився на неї. Не зупинився.

— Ма! Ви реально не помічаєте? Вона боїться води. Вона не заходить у басейн. Вона навіть руки миє швидко. І постійно…

Він взявся за краї сорочки.

— Постійно користується вологими серветками, щоб уникнути контакту з водою.

— Дейве, — заговорив батько спокійніше. — Послухай.

— Ми всі пережили це.

— Пережили? — в хлопцеві наростав гнів.

— Ми всі втратили Тео, — продовжив Роберт Вінтерхаус. — І нам всім його не вистачає.

Пауза.

— З нами працював психотерапевт.

Девіда розірвало від емоцій.

— З вами працював! А ми? Школа, гуртки, репетитори!  

Батько не відреагував. Було видно, як він злиться.

— Просто Амая не хоче прийняти, — продовжила жінка, вже м’якше, — що потрібно бути сильною дівчинкою. 

— Тату! Мамо! — голос Девіда зірвався. — В неї дах їде, а ви говорите про сильну дівчинку?!

— Девіде! Заспокойся!

Вона намагалася бути врівноваженою в розмовах з пасинком. Зараз же у ній кипіла злість.

— Я поговорю з нею, — додала вона. — Можливо, їй просто не вистачає…

Вона ледве вимовила:

— …материнської любові.

Девід завмер.

— Якої стало менше після народження Тео.

— Ви серйозно??? — видихнув він.

— Вона ревнує. — закінчила жінка.

Девід вп'явся у Вінтерхаусів колючим поглядом.

— Господи…

Він закрив обличчя руками.

— Ви себе чуєте? — різко відняв руки і розкричався.—   Це ми знайшли Тео.

Голос з високих нот зірвався у хрип.

— Ми.  Поки ви……були зайняті. В спальні.

Жінка зблідла.

— Ви нікого не бачили, крім себе, — продовжував кричати хлопець . — А тепер говорите мені про любов?

— Дейве! — різко втрутився батько. — Прояви повагу до матері!

— Вона мені не матір! — випалив він, тицьнувши пальцем в сторону мачухи.

— Ах ти ж…

— Амаї потрібен психіатр, — перебив Девід. — І нам усім він не завадить.

Жінка відступила на крок, наче пасинок її вдарив.

— Ти вважаєш нас ненормальними? — верескнула вона.

— Я вважаю, що нам потрібна допомога.

— Ти занадто багато думаєш, — холодно сказав батько, — для сімнадцяти років.

Ввечері Роберт Вінтерхаус покликав сина до кабінету. Без довгих пояснень наказав:

— Збирай речі. Завтра ввечері летиш до матері. В Австралію.

— А якщо я не хочу! 

— В тебе немає вибору.  Так буде краще для тебе та Амаї.

— Ви хочете лишити її без підтримки!

— Ми не хочемо скандалу під назвою „Зведені“.

Дейвові здалося, що світ навколо остаточно з'їхав з рейок.

— Навіть не мудруй утекти! Охорона посилена. До Амаї ти не підійдеш ні на крок!

Девід розвернувся і виходячи з кабінету розлючено хлопнув дверима.

Його прибирають, щоб у домі було стабільно тихо, безпроблемно.  Щоб ніхто не говорив про Тео. І щоб Амая залишилася одна зі своїми привидами.