Розділ 25. Дзвінок

Лист від Цзіньхана його тригерив.

Даміан перечитував його вп’ятнадцяте за  останню годину. 

Стиль різав по-живому. Юридично — бездоганно. Логічно — безвихідно.

Будь-яка відповідь у тому ж тоні лише погіршить ситуацію.

Він це розумів.

Даміан вимкнув планшет. Різко. Не як завжди. Без завершення процесу.

— Ні, — тон на межі істерики.— Це не вирішується листом.

Він дістав телефон. Знайшов контакт. Той, який зберігають “на всяк випадок”.

Мармеладка.

Палець завис на секунду.

Це був неправильний крок. Нелогічний. Не погоджений з Амаєю і консультантами. Не прорахований.

Він натиснув.

Гудків не було.

Відкрив месенджер.Виклик. Тиша. Коротка пауза.

І…

— Так. — почув англійською.

Голос був не її.

Даміан не одразу відповів.

Мозок ще шукав варіант, де тут помилка.

— Містере Шеєр. З вами говорить Чжан Цзіньхан. — спокійно продовжив голос. — Ви нас здивували.

“Насміхаєшся, хлопче!” — подумав, а вголос сказав:

— Я хотів поговорити з Маріанною.

Голос набув звичайного ділового тону. Контроль над собою повернувся.

Майже.

— Зрозуміло.— відповів Цзіньхан таким же діловим тоном.

Від цзіньханового спокійного голосу паморочилась голова.

— Мені потрібно поговорити з нею. Без юристів. Без умов. Просто… по-людськи.

Слова прозвучали дивно навіть для нього самого. Незвично.

На тому кінці зацарювала затяжна пауза.

— Ви впевнені, що це якраз той момент, коли варто шукати розмови? — раптом запитав Чжан.

— Так. — твердо відповів Шеєр.

— Тоді хочу вам сказати наступне: з розмовами по-людськи ви запізнилися. Якщо ж питання стосується останнього листа, то це —питання бізнесу. Я, як уповноважений представник пані Яблуневської, готовий спілкуватися з вами виключно у правовому полі. Мої контакти у вас є. 

— Я не планував говорити про бізнес.— Даміан підбирав слова.

— Намагаєтеся використати її ставлення до вас, щоб полегшити собі життя.— спокійно констатував Цзіньхан.

— Це стосується не мене напряму. — Даміан вирішив не гратися з Цзіньханом,  а частково сказати правду. — Це дзвінок ради моєї дружини. 

На тому кінці повисла пауза, Цзіньхан щось комусь сказав китайською.

— Я поговорю з нею, — повернувся він до розмови з Шеєром.

— Коли?

Питання вирвалося швидше, ніж потрібно.

— Коли вона буде готова.

— Я чекатиму, — розгубився  Даміан.

— Це найкраще, що ви можете зробити зараз.— відповів Цзіньхан.

Зв’язок обірвався. Без прощання.

Даміан не відразу опустив телефон. Дивився на екран, наче там ще могла з’явитися відповідь або рішення.

Нічого з’явилося.

Він поклав телефон на коліна.

“Чекати”.

Він ненавидів це.

У його світі очікування було паузою між діями. Тимчасовим станом. Не рішенням.

Зараз дзвінок здавався єдиним правильним рішенням.

Він схилився на кермо..Заплющив очі.

Ситуація в клініці доктора Ейлера. Зустріч з Девідом. Мовчазна Амая. Лист Цзіньхана і той поцілунок з Маріанною Яблуневською... Все змішалося в декількахвилинне німе кіно.

Система тріщала: способи вирішення конфліктів у бізнесі й моделі взаємовідносин з людьми — усе дало збій.

Він відкрив очі й приречено пробурмотів.

—  Це все від падіння всесвітнього хаосу з котом на професора Даміана Шеєра.