Розділ 21. Невчасність

Він приїхав.

Не рано. Не пізно.

Невчасно.

Це відчуття виникло ще до того, як він запаркувався. Насправді, не знав про що говорити із власною дружиною. З Амаю варто такі речі планувати заздалегідь.

Чомусь усе змішалося у суцільний клубок протиріч. 

Даміан заглушив двигун, але ще кілька секунд сидів, тримаючи руки на кермі. Скляний фасад клініки відбивав  звичайний американський ранок.  Все виглядало  спокійно і стабільно. Це заспокоювало.

Він вийшов і рушив усередину, не зупиняючись.

У холі було звично. Всі як завжди зайняті роботою.

— Містер Шеєр, доброго ранку.— привіталася адміністраторка і заховала очі в папери.

— Я до дружини. — сухо мовив Даміан.— Вона добре пережила ніч?

Адміністраторка підняла на нього очі і затримала погляд на секунду довше, ніж потрібно.

— Місіс Шеєр… — вона обережно підбирала слова.

— Що з моєю дружиною??? 

В очах Шеєра застигло здивування.

 — Вона оформила переведення.

Він не одразу відповів.

Слова були прості.  Сенс — ні.

— Коли?

— Сьогодні зранку.

— Куди?

— В іншу клініку. Документи вже передані.

Він кивнув, наче це відповідало логіці й таке рішення можна було вбудувати в систему.

Він не став уточнювати.

Не тому, що не хотів знати, а тому, що вперше відчув: інформація нічого не змінить.

— Вам варто було зв'язатися зі мною. Зараз же передайте мені всю інформацію про лікування та переведення моєї дружини. Бажано до того, як я піднімуся до головного лікаря!

Він розвернувся і пішов до ліфта. Натиснув кнопку виклику. Здавалося все працювало повільніше, ніж зазвичай, лише для того, щоб відділити його від вирішення питань із вагітністю Амаї.

Він намагався заспокоїтися, обгрунтовуючи ситуацію станом дружини, гормонами і неможливістю впливати на робочі процеси.

Вона не подзвонила. Не повідомила. Не узгодила.

Це не було імпульсом. Це було рішенням.

Своїми діями вона знову поставила його нижче себе. Знову її правота — попереду. 

Чим вона думала, коли вирішила в небезпечному стані їхати кудись? І скільки доведеться заплатити, щоб її псіхованість у діях не вдарили по бізнесу і по їхній репутації, як ідеальних партнерів у роботі і у шлюбі? 

Нарешті ліфт відкрився і він побачив Девіда.

Той вийшов і не дав Шеєрові його обминути.

Вінтерхаус зупинився і замість привітання мовив:

— Невчасно.

Слово прозвучало просто. Констатація факту. По-шеєрівськи. В цьому слові звучало все: і лікарня, і шлюб, і те, що відбулося між Амаєю та Шеєром раніше.

— Де вона? — спитав Шеєр.

Питання було логічним і водночас — запізнілим.

Девід ледь скривився.

— Поняття не маю, де моя сестра! — сказав він спокійно й витримавши паузу, вдарив запитанням. — А де твоя дружина, ти знаєш?

Це не було агресією.

Точніше, це було попаданням у ціль.

Даміан не відповів. Не було чим.

Девід протягнув руку для привітання. Жест короткий, формальний.

Шеєр потиснув.

— Спробуй наздогнати вітер. — сказав Девід тихіше і рушив до виходу.

Даміан пішов слідом за ним.

По дорозі він дістав телефон.

Набрав її номер.

Гудки.

Він слухав їх, не відводячи погляду від екрана. Як ніби в цьому процесі була ще якась логіка.

Вона не відповіла.

Ще раз. І ще.

Ті ж самі гудки. Те ж саме мовчання.

Він стиснув телефон сильніше.

”Чим ти зараз зайнята? Чому ти не береш?”

Питання виникали автоматично і одразу ж губили сенс.

Розгублений вигляд Вінтерхауса з телефоном біля вуха промовисто свідчив:

Амая нікого не поставила до відома, де вона перебуватиме.