Розділ 20. Тіснота

Машина рухалася плавно, ковзаючи між полосами. Світло світлофорів стрибало по лобовому склу й розмивалося  у ранковому тумані. Даміан  впевнено тримав кермо. Руки не тремтіли. Дихання було майже рівним.

Ззовні все було під контролем. Всередині — ні.

Він не думав про лікарню. Не думав про лікаря. Не думав навіть про те, що скаже Амаї.

Його думки чіплялися за інше. За відчуття.

Тісно.

Це слово виникло раптово і залишилося.

Йому було тісно. У цьому шлюбі. У цих розмовах. У цих поглядах, де від нього постійно чогось чекали.

Він сильніше стиснув кермо.

З Амаєю ніколи не було легко.

Правильно — так. Логічно — так. Передбачувано — майже завжди. Легко — ні.

З нею потрібно було відповідати. Вона не дивилася на нього знизу вгору. Не захоплювалася. Не пробачала наперед. Вона завжди стояла поруч. Рівно. Жодних емоцій. Бути з нею вимагало більше  зусиль, ніж бути просто чоловіком.

Даміанові раптом забракувало повітря. Він закашлявся.

З Маріанною було інакше. Легко. Дзвінко. Безтурботно. Вона не вимагала від нього бути правильним. Вона просто… була. Яблуневська дивилася на нього так, ніби він уже все зробив правильно. Ніби він — той, ким варто захоплюватися. Ніби він трохи більше, ніж просто чоловік.

Це було небезпечно. Це було...дуже приємно.

Він зловив себе на цій думці і скривився.

— Дурня, — тихо сварився на себе Шеєр.

Реальність була іншою. Безсонні ночі. Робота. Кризи. Лікарня. І дружина, яка дивиться на нього так, ніби він щось винен.

Завжди.

Шеєр різко змінив смугу. Попереду загорілося червоне світло.

Машина зупинилася.

Він опустив погляд на свої руки.

— Амая носить мою дитину… — сказав він уголос.

Слова прозвучали правильно, але не дали відповіді.

Він не відчував радості. Не відчував гордості. Не відчував навіть страху  від втрати дитини в тому вигляді, як його описують. Він відчував… відповідальність і втому від цього шлюбу.

Даміан заплющив очі на секунду.

І вперше дозволив собі подумати те, що не формулював раніше.

А якщо він не хоче цього?

Не дитини, а цього життя. Цієї форми життя в шлюбі з некоханою людиною, просто зручним партнером. А якщо він не хоче постійного напруження між ним і нею?

Йому засигналили, бо світлофор давно перемикнувся на зелений.

Даміан відкрив очі. Не відразу натиснув на газ. Його розривали думки про шлюб сильніше, ніж будь-яка зовнішня проблема.

Він не був упевнений. Не в дитині. Не в Амаї. У собі. У тому, що зможе бути тим чоловіком, якого вона від нього чекає. І тим батьком, яким потрібно бути для цієї дитини.

Шеєр ровів рукою по  посивілому волоссю.

— Це просто втома, — сказав він тихо, звертаючи праворуч.

Логіка швидко відновила бойовий дух.

Він завжди так робив.

Проблема → причина → рішення.

Втома. Стрес. Криза.

Все пояснюється. Все можна вирішити.

Але десь глибше залишалося інше.

Тісно.

Лікарня вже була за кілька кварталів. Даміан вирівняв спину, вирівняв дихання. Повернув обличчю звичний спокій.

Контроль.

Він знав, що робити. Звичний порядок речей.

Поговорити. Заспокоїти. Пояснити. Вирівняти ситуацію.

Все логічно. Все правильно.

Він заїхав на парковку. Заглушив двигун. На секунду затримав руку на кермі.

І тільки тоді вийшов із машини.

Він ще не знав, що цього разу логіка не спрацює.