Розділ 17. Пріоритети

Даміан так і не ліг.

Коли за кухонним вікном почало сіріти, він просто закрив ноутбук і кілька секунд потер перенісся пальцями. Ніч розчинилася в холодному ранковому світлі, а разом з нею і відчуття, що ще можна щось відкласти на потім.

Потім не існувало. Існувала тільки система.

Він узяв телефон.

— Áдаме,— сказав він, коли на тому кінці відповіли. — Збирайте юридичний відділ.

— Ми якраз планували зустріч на дев’яту…

— Перенесіть на обід.

Коротка пауза.

— Щось змінилося?

— Ні, — відповів Шеєр спокійно. — Просто порядок пріоритетів.

А́дам мовчав секунду, а потім тихіше запитав:

— Ми працюємо по листу Цзіньхана?

— Так.

— Тоді нам потрібно підготувати кілька сценаріїв.

— Підготуйте.

Він зробив ще одну паузу.

— І ще одне.

— Так?

— Інформація про лист не виходить за межі юридичного відділу.

— Зрозумів.

— Особливо, — додав він, — для пані Шеєр.

А́дам кашлянув і мовив:

— Вона все одно дізнається.

— Не сьогодні.

— Добре.

— І ще, — сказав він уже холодніше. — Девід Вінтерхаус також не повинен чути про це від вас.

— Зрозуміло.

— До обіду я буду в офісі.

— Ми підготуємо аналітику.

— І сценарії компенсацій.

— Уже працюємо.

Даміан завершив дзвінок і кілька секунд дивився на телефон.

Він знав, що робить.

Амая зараз не повинна думати про Booki. Їй вистачає лікарні.

Він швидко прийняв душ, одягнув темний костюм і, вже виходячи з квартири, знову відкрив пошту.

Лист Цзіньхана дивився на нього з екрана так само спокійно, як і вночі.

Короткий. Чистий. Юридично бездоганний.

Руйнівний.

Офіс прокидався разом із містом.

Коли Шеєр зайшов у будівлю, рецепціоністка підняла голову трохи різкіше, ніж зазвичай.

— Доброго ранку, пане Шеєр.

— Доброго.

Він не сповільнив кроку.

Ліфт підняв його на потрібний поверх майже безшумно. Коли двері відчинилися, в коридорі стояли двоє аналітиків. Вони розмовляли пошепки і замовкли, побачивши його.

Даміан не зупинився. Він звик до цього.

У таких компаніях плітки і домисли завжди поширюються швидше за офіційні повідомлення.

Хтось щось чув. Хтось щось зрозумів. Хтось уже домалював власну версію.

Він майже чув ці думки за спиною.

“Оце любов”.

“Знову історія з Мармеладкою”.

“Цікаво, кого він насправді захищає”.

Шеєр відчинив двері свого кабінету.

Тут не було шепоту.

Він поставив портфель на стіл і ввімкнув комп’ютер.  Панель аналітики відкрилася миттєво. Booki жила своїм життям. Графіки. Потоки читачів. Нові підписки. Коментарі.

Система працювала.

Поки що.

Він відкрив потрібний показник. Індекс довіри читачів. Лінія трималася стабільно.

На межі.

Якщо Маріанна зробить свій хід зараз — графік впаде за кілька годин, а потім почнеться ефект доміно.

Автори.

Читачі.

Партнери.

Репутація.

Даміан сперся ліктями об стіл.

Його репутація вже одного разу пережила удар. Він прекрасно пам’ятав, як швидко люди починають будувати чужі історії. Тепер усе повторювалося. Тільки ставки були вищі. Тепер це було не лише про бізнес. Це було про його шлюб.

Він закрив панель аналітики і кілька секунд просто сидів, дивлячись у темний екран.

Амая зараз у лікарні. Зла. Ображена. Переконана, що він рятує Мармеладку.

Даміан тихо видихнув.

— Ні, — сказав він собі.

Він рятує систему. Він рятує їхнє життя, яке ця система годує.

Даміан подивився на годинник.

08:42.

Юристи чекатимуть до обіду. Навряд чи до обіду щось зміниться.

А ось лікарня — змінить все.

Він узяв ключі від машини.

Система могла зачекати кілька годин.

Шеєр вимкнув пристрої в кабінеті і вийшов у коридор.

Зараз варто виділити час дружині.