Розділ 14. Тео

Було надто спекотно для вересня.

Амая витирала липкість під колінами.  Девід штовхнув її ліктем у бік, кажучи:

— Через задній хід. Швидше.

Вони сміялися. Вкрасти у дорослих пів години басейну — це була маленька перемога.

Двері на кухню були відчинені. Усередині грали мультики. Голосно. Занадто голосно.

— Няня знову  прикривається мультиками, щоб подивитися серіал, — фиркнула Амая.

Вони пройшли повз диван. Няня спала. На підлозі лежала пляшечка з молоком.

Тео біля неї не було.

— Братуньо виморив місіс Джейкобс, — тихенько захихикала Амая.

— Малого збагрила мамі. — метнув сарказмом Дейв.

— Навіщо тоді няні?

— Щоб спали, поки ми купатимемося в басейні.

Підлітки хихочучи рушили до тераси.

Двері були привідкриті. Девід напружився. 

Вони вийшли до басейну. Дорослих не видно.

Девід побіг першим і наступив на … дитячу соску.

— От халепа! Тео! — закричав, наче божевільний, Дейв.

— Тео! —  кликала братика Амая, побачивши сандалики малого.

Девід глянув у басейн. 

Вода  була гладка. Скляна. Сонце відбивалося від її поверхні і засліплювало очі.

Девід ступив ближче до краю і застиг.

Амая підійшла ближче.  Там посеред блакиті води гойдалася плямка. 

— Дев…

 Але Девід уже стрибнув.

Вода бризнула навсібіч.  Перед очима Амаї усе замиготіло.

Девід виринув майже одразу. З Тео на руках.

Голова дитини безвольно відкинулася назад. Очі заплющені. Вії злиплися.

— Дихай! — кричав Девід.

Він підплив з дитиною до бортика.

— Держи! - і віддав дитину сестрі.

Амая тримала малого і кричала:

— Мама! Мама! Мама.

— Переверни! — заверещав Дейв, вискакуючи з басейну. — Тисни!

Амая не чула, лише притискала малого до себе.

Дейв вихватив дитину, поклавши на плитку.

Він натискав на маленьку грудну клітку. 

Раз. Два.Три.

Вода витекла з ротика Тео тонкою цівкою.

— Дихай… — шепотіла вона вже тихо. — Будь ласка…

Нічого.

Девід робив штучне дихання уже холодному тілові.

Амая заклякла і дивилася як Девід  щосили намагається привести до тями їхнього маленького солодкого білявчика. 

Раптом Девід схопив Тео і трусив його, ніби можна було витрусити смерть назад у воду.

— Тео! — це був крик, від якого рвуться голосові зв’язки. — Амі...

Амая лежала на траві непритомною.

Час спливав. Дорослих не було.

Девід притиснув Тео до себе міцніше й заридав над сестрою.

Дорослі через деякий час констатували смерть Теодора Бенджаміна Вінтерхауса.