Розділ 10б Суниці

Шеєр поїхав близько одинадцятої.
— Я швидко, — сказав він. — Привезу тобі з дому  необхідні речі. Вирішу дещо по роботі й повернуся.
Він нахилився, поцілував її в чоло довше, ніж зазвичай.
— Не думай зайвого.
— Це складно, — сказала вона.
— Тоді думай про мене, — відповів він.
І поїхав.
У палаті знову стало тихо.
Амая дивилася в стелю і думала, що її життя раптом стало надто білим: стіни, ковдра, стеля, лікарняний халат.
Через дві години двері тихо відчинилися.
— Ну що, — пролунало знайоме. — Впустиш чи я маю ламати систему охорони?
Девід зайшов без квітів. Замість них — пакет із фруктами і маленька коробка.
— Що там? — запитала вона.
— Лісові суниці. Знайшов на фермерському ринку. Сказав продавчині, що це — питання життя і смерті.
Він поставив коробку на тумбочку. Амая відкрила кришку.
Запах був справжній. 
— Ліс.
Вона щасливо усміхнулася.
— Пам’ятаєш? — запитав Дейв.
— Я заблукала.
— Ти не заблукала, — заперечив брат,  — Ти вирішила довести, що можеш пройти через тонку кладку над болотом, щоб скоротити шлях.
— І вивихнула ногу.
— І ревіла не через біль, а через те, що вимастилась у багнюці.
Вона хмикнула.
— Ти ніс мене на спині кілометрів що два.
— Три з половиною, — поправив він. — І ти весь шлях командувала, куди ступати.
Вона подивилася на нього довше.
— Ти завжди мене витягував.
— Ні, — сказав він тихо. — Я просто був поруч, коли ти влізала в чергове болото.
Пауза.
— Ну що ти розкисла, сестричко? — Дейв сів у крісло. — Ти там цукрову дівицю носиш чи хвацького парубка?
— Не знаю.
— А думала, як назвеш?
— Ще ні.
Дейв задумливо почухав підборіддя.
— Мені подобається Девід. А тобі?
— Задира і хвалько.
— Принаймні, не солодкий хлопчик із правильними фразами і красивою логікою.
Вона різко підняла очі.
— Вінтерхаус! Ти…
— Я нічого, — він підняв руки. — Просто констатую: у світі має бути хтось, хто трохи ламає лінійний рух.
Вона подивилася на суниці.
— Як тебе випишуть звідси, — продовжив Девід спокійніше, — я організую сестричці відпочинок у Австралії. Море, вітер, ніяких графіків. Бо, Амає Шеєр, ти угробиш себе і мого племінника.
— Ти занадто самовпевнений.
— Так, — погодився він легко. — Але я ще й практичний.
Він нахилився трохи ближче.
— Поки ви тут лежите і “правильно” переживаєте, я розгрібаю те, що тягнеться за вами з України.
Вона подивилася на нього насторожено.
— Не починай.
— Я і не починаю. Я закінчую. Китайці не люблять, коли з ними грають нечесно. А ще менше вони люблять, коли хтось чіпає їхніх людей.
Він не назвав імен, але Амая зрозуміла.
— Це не твоя війна, — сказала вона.
— Ти — моя родина, — відповів Дейв, — Це  є достатнім аргументом.
— Ти не зобов’язаний все вирішувати, — сказала вона.
— Я і не вирішую все. — усміхнувся він. — Для цього у вас там ціла команда. Я просто підстраховую там, де треба. На випадок, якщо хтось знову захоче перевірити твою міцність.
Вона дивилася на нього і раптом відчула дивну річ. У її правильному, системному, розкладеному по кольорах світі завжди був один елемент, який не підкорявся схемам.
Дейв.
Бунтівний. Неправильний. І той, хто ніколи не вимагав від неї бути сильною.
— Ти залишишся в Штатах, поки мене не випишуть? — запитала вона тихо.
— Ні, — відповів він. — Якщо залишуся, ти знову вдягнеш броню і не даси шансу твоєму чоловікові бути справжнім чоловіком.
Він підвівся.
— Я прийду завтра. І післязавтра. Потім мене чекає Шанхай і зустріч із Чжаном Цзіньханом.  І, Амі… якщо раптом тобі захочеться не бути сильною — я пам’ятаю, як носити тебе на спині.
Він нахилився і обняв сестру.