Розділ 5. Початок сімейного життя

У  новому календарі Амаї Селінджер, тепер уже Шеєр, знову з’явилися  звичні кольори.

Синій — внутрішні наради. Зелений — партнери. Сірий — технічні блоки. Червоний - для надзвичайних ситуацій. А тепер ще і рожевий. Для особистого.

Після весілля світ не став іншим. Він просто продовжив рух. І це було навіть добре. Рух завжди допомагав їй думати.

— Отже, ми можемо це зафіксувати? — запитав фінансовий директор на екрані. — Крива вирівнялася. Ми повернули довіру рекламодавців.

— Не довіру, — спокійно виправила Амая. — Інтерес. Довіру ще доведеться відпрацьовувати.

Кілька людей кивнули. Хтось швидко занотував її слова.

У таких моментах вона відчувала, що стоїть на своєму місці. Не тому, що була головною. А тому, що її слухали і вважали те, що вона говорить правильним.

— Головне, що скандал більше не піднімають, — обережно сказав один із менеджерів. — Інформаційне поле чисте.

На секунду повисла пауза. Усі зрозуміли, про який саме скандал ідеться. Ім’я Маріанни " Мармеладки" Яблуневської ніхто не вимовив.

— Поле ніколи не буває чистим, — сказала Амая. — В нашому випадку воно перестало горіти. Це різні речі.

Вона не дивилася ні на кого конкретно. Але кілька людей опустили очі. Не від сорому — від незручності.

— Ми пережили кризу, — продовжила вона. — Тепер наше завдання — не створити нову. 

Розмова повернулася до цифр. До дедлайнів. До угод. Туди, де все було зрозуміло.

Коли дзвінок закінчився, вона закрила ноутбук і на кілька секунд заплющила очі.

Тиша у їхньому домі була наче в офісі.  Тут відчувалася робота, а не сімейне життя.

Шеєр працював у вітальні. На столі лежали роздруківки, ноутбук, чашка кави. Він сидів рівно, зосереджено, наче все життя готувався до цього робочого дня.

— Як пройшла нарада? — запитав він, не відриваючи погляду від екрана.

— Спокійно, — відповіла вона. — Крива вирівнялася.

Він кивнув.

— Я знав, що ти це витягнеш.

Це було сказано без емоцій. Як констатація факту. Він вірив у її силу так само природно, як у власну логіку.

— А ти? — запитала вона.

— Звично. Нічого критичного. Просто закриваю деякі українські питання ще й досі.

Вони обмінялися кількома робочими фразами, ніби колеги. В цьому не було нічого дивного. Їхнє життя дедалі більше нагадувало добре налагоджену систему.

У другій половині дня Шеєр вийшов на зустріч з якимось університетським другом, а Амая залишилася вдома. Вона працювала до вечора, майже не встаючи з-за столу. Її тіло трохи нило, але це було звичне відчуття, як сигнал, що день не пройшов дарма.

Коли Шеєр повернувся, у руках у нього був пакет із ресторану.

— Я не знав, чи ти встигнеш щось приготувати, — сказав він. — Тому взяв вечерю.

— Дякую, — відповіла вона.

Він завжди думав про практичні речі. Іноді це виглядало як турбота. Іноді — як інструкція до життя.

Вони накрили на стіл. Простий білий посуд, елегантні келихи, подаровані її батьками напередодні весілля. Спокійна розмова про день була найкращою приправою до страв.

Дзвінок у двері пролунав тоді, коли вони вже були у розпалі вечері.

Амая подивилася на Шеєра.

— Ти когось чекав?

— Ні.

Вона підвелася й пішла відчиняти.

На порозі стояв Девід. З пляшкою вина в правій руці. Ліву він демонстративно витягнув і вручив сестрі величезний букет білих троянд.

— Сподіваюся, я не надто рано почав поводитися як нерозумний родич, — сказав він.

Амая видихнула.

— Ти завжди був злегка божевільним.

— Тоді я зайду на трошки. Чесно, не очікував вас тут  побачити, але світло у вікнах мені все розповіло про Шеєрів.

Він  прошмигнув повз Амаю і рухався по коридору так,  ніби завжди жив у цьому будинку. 

Девід ввічливо привітався з Шеєром, потис йому руку, сів за стіл.

— Гарно у вас, — сказав він, оглядаючись. — Спокійно.

— Це важливо для нас, — відповів Шеєр.

Кілька хвилин вони говорили про дрібниці. Про переліт. Про погоду. Про різницю в часі. Розмова текла рівно, без напруги. Саме тому питання Девіда прозвучало майже невинно:

— А чому ви не поїхали в медовий місяць?

Амая підняла на нього очі.

— У нас багато роботи, — відповіла вона.

— Робота нікуди не дінеться, — усміхнувся Дейв. — Даміан точно не був в Австралії. У мене там чудовий будинок біля океану.  Розумію, далеко. Може, Австрія краще? Чи, на цікавий кінець, чому було не обрати  Україну? Купити мармеладу і трохи підсолодити сімейне життя? А?

Він сказав це легко. Майже жартома. Повітря за столом наелектризувалося. Ще одне слово — і розряд.

Амая відчула, як у грудях піднімається хвиля роздратування. Не на нього. На те, що він знову сказав уголос те, що мало лишитися між ними.

Вона зробила ковток води й нічого не відповіла.

Шеєр поклав виделку і ніж на тарілку. Подивився на Девіда спокійно, без образи.

— Останнім часом український мармелад зіпсувався, — сказав він. — Страшенно гірчить. Американські солодощі смакують краще.

Девід на секунду завмер. Потім повільно кивнув.

— Ну що ж, — сказав він. —  Головне, щоб вам було солодко.

Амая дивилася на обох і раптом відчула дивне полегшення. Вперше за ці дні Шеєр сам поставив крапку. Без неї. Без її рішень. Без її контролю.

Вечеря продовжилася, але смак у неї вже був інший.