Розділ 1.

— Чи береш ти цю жінку за дружину?

— Беру.

Він вимовив це рівно, без пауз, без коливань. Так говорять люди, які вже давно все вирішили і просто доходять до логічної точки.

Амая дивилася на нього уважно, майже професійно, ніби звіряла обличчя з внутрішнім переліком фактів. Вона знала кожну рису: цю напружену лінію щелепи, погляд, що завжди тримає дистанцію, навіть коли дивиться близько.

Сонце над Лос-Анджелесом було м’яким, правильним, ніби теж входило в контракт. Повітря тепле, сухе, трохи пахло квітами й океаном.  Її сукня ледь ворушилася від вітру, і вона подумала, що це дивно — почувати своє тіло так чітко саме в день, коли від тебе очікують бути радше символом, ніж живою жінкою.

— Чи готовий ти бути з нею в радості й у випробуваннях, у здоров’ї й у хворобі…

Амая ледь усміхнулася.

У хворобі він уже був.

Вона пам’ятала лікарняне світло, холодні коридори, монітори, що рахували секунди замість часу. Його тіло тоді було не Шеєром — просто організмом, який міг відмовити. Вона не панікувала. Вона діяла. Саме так вона завжди любила: не емоціями, а присутністю.

— Готовий.

Голос не здригнувся.

І в цій відсутності тремтіння вона вловила не силу — контроль. Вона давно навчилася відрізняти одне від одного. Контроль був його стихією. Любов — ні.

— Чи береш ти цього чоловіка за чоловіка?

Вона вдихнула. Повільно. Відчула, як повітря наповнює груди, як тіло слухається, як тримає рівновагу.

"Я тут, — подумала вона. — І цього достатньо".

— Беру, — сказала вона.

І це не було брехнею.

Обручка була холодною, важчою, ніж вона уявляла. Коли коло замкнулося на пальці, Амая відчула не урочистість, а завершення. Щось стало остаточним. Не фатальним — визначеним.

Десь позаду, серед гостей — колег, партнерів, людей, які давно працювали поруч і знали їхню «кухню», — пройшов шепіт:

— Нарешті.

— Вона його таки зібрала.

— Виглядають, як старша сестра і молодший брат.

— Ну, ясно ж. Вагітна.

Вона чула.

Відкритий простір не приховував слів, вони розчинялися в повітрі, але не зникали. Люди не були жорстокими. Вони просто шукали прості пояснення складним речам. Вагітність — зручна версія. Вона все розставляла по місцях і знімала з інших потребу думати глибше. 

Вагітність - версія, яка була правдою.

Амая поклала руку на живіт. Майже несвідомо. Не щоб підтвердити чутки — щоб перевірити себе. Там ще не було руху, але було знання. Тихе, вперте, як обіцянка, яку ти вже дала, навіть якщо ще не озвучила.

"Ти прийдеш, — подумала вона. — І я знатиму, що з цим робити".

Шеєр нахилився до неї.

— Ти добре себе почуваєш? — запитав тихо.

У цьому було все, що він умів: турбота без проникнення, увага без близькості.

Вона кивнула.

— Так. Не хвилюйся.

Він прийняв відповідь одразу, без уточнень. Так само, як завжди приймав її здатність тримати все під контролем.

Коли церемонія закінчилася, гості зааплодували. Легко, без надриву. Так аплодують правильним рішенням. Хтось уже тягнувся до келихів, хтось до камер, хтось — до них із вітаннями, в яких було більше полегшення, ніж радості.

Її називали щасливою.

Амая не заперечувала.

Щастя — поняття гнучке. Воно може означати стабільність, безпеку, відсутність хаосу. Вона ніколи не вимагала від життя більше, ніж воно могло дати без ілюзій.

У якийсь момент вона відчула втому. Не в ногах — у спині, між лопатками, там, де зазвичай накопичується напруга, коли довго тримаєш поставу. Вона відійшла трохи вбік, до краю тераси.

Місто шуміло внизу. Лос-Анджелес жив своїм життям: хтось закохувався, хтось розлучався, хтось знімав кіно, не знаючи, що просто зараз тут відбувається чиєсь дуже правильне весілля.

Шеєр підійшов майже одразу.

— Якщо хочеш, ми можемо піти раніше, — сказав він. — Тобі не варто перевтомлюватися.

Він знову був уважним.

В цю мить Амая дозволила собі назвати правду всередині, без образи, без звинувачення:

"Він завжди буде поруч, але він ніколи не буде всередині".

— Ні, — відповіла вона спокійно. — Все добре. Це важливий день.

Він усміхнувся. Щиро. Вдячно. Так усміхаються людям, які витягли тебе з критичної точки, але не стали частиною твоєї душі.

Амая усміхнулася у відповідь. Вона вміла це — тримати статус, тримати вибір, тримати життя.

Сьогодні вона вийшла заміж у Лос-Анджелесі, під відкритим небом, так, як заведено.

Вона знала, за кого саме. Знала, скільки це зусиль коштувало.

Тепер починався новий рахунок, і не знати скільки позицій і на яку суму він буде виставлений