Глава 10. Квітка кохання

Одного разу я запитав свого тата, чому він ніколи не приділяв уваги моєму вихованню. Він, не довго думаючи, відповів: «Я вірив, що ти, як будяк при дорозі, до когось причепишся та виб’єшся в люди». 

Взагалі рослини в селі завжди відігравали важливу складову у баченні життя. Кожна людина села знає якій трави лікарські, де і коли їх збирати, і як правильно вживати. Навіть не потрібно бути знахарем, щоб знати, що липа, ромашка, звіробій, мати-й-мачуха, м’ята - це трави від застуди, для підняття імунітету, заспокійливе. Кожна рослина в селі має свої значення. Їй надаються певні властивості, перевірені роками, а також філософія використання. Навіть з кропиви готують страви, бо вона має кровоспинний ефект, а листя надає жовчо- і сечогінну дію,  стимулює заживлення тканин.  А подорожник, то взагалі універсальна рослина. Будь що трапиться, подряпина чи синець, знайшов подорожник, протер, плюнув, приклав і здоров.

Натомість серед всього цього розмаїття, біля кожної хати в селі росли кущі любистку. Його висаджували навмисно, і його було завжди рясно. Любистка було так багато, що мені, дитині, ця трава задавалася бур’яном, наче дикий хрін, якого важко позбутися. Дідусь навіть забороняв чіпати дикий хрін, якщо він з’являвся десь на подвір'ї, а тим більше на городі. Бо він - самосів, і, якщо при спробі його обкопати та позбутися, бодай крапля соку впаде в землю, а потім земля переореться, то розростеться хрін всюди. Таке саме враження у мене складав любисток.

Натомість наші бабусі та дідусі в селі, щось знали, бо рясно саджали любисток - квітку кохання біля своєї хати. Ця, схожа на дуже велику петрушку рослина, - українська віа-гра. Любисток містить афродизіак - речовину, яку використовують для підвищення лібідо та статевої сили. Назва походить від імені грецької богині кохання Афродіти. 

Де люди лише не шукають речовини, що підсилюють сексуальне бажання - в устрицях, креветках, червоній і чорній ікрі, шоколаді, полуниці, авокадо, горіхах. Проте кожна людина в селі знала, що любисток - це рослина, створена для того, щоб допомагати в коханні. Використовували його як зовнішньо, так і внутрішньо. Для того, щоб приголомшити чоловіка, з любистком приймали ванну або, якщо мова йшла про села, в яких переваги цивілізації були далеко не у всіх, з ніг до голови натиралися його відваром. Їм же ополіскували волосся після миття. Аромат, який після цих процедур виходить від шкіри і волосся, діє на чоловіків чарівним і збудливим чином, з яким не можуть зрівнятися популярні нині парфуми з феромонами. Якщо ж жінка хотіла, щоб коханий ніколи більше не глянув ні на кого, крім неї, вона запікала для нього м'ясо з любистком. А якщо у поділ весільної сукні зашити гілочку любистку, подружжя проживе все життя в любові та злагоді.

Іще любисток цілком можна назвати і травою краси. Маски з листя і коріння цієї рослини здатні запобігти появі зморшок і продовжити молодість, а також вони очищують шкіру від вугрів і відбілюють її, тому з їх допомогою часто виводили веснянки. Відвар любистку додавали у воду для ополіскування волосся не тільки заради спокусливого запаху, але і тому, що часте його вживання робило волосся здоровим, об'ємним і блискучим. Відвар любистку використовували також і в боротьбі з випадінням волосся, регулярно втираючи його в корені волосся. Також любисток - чудова спеція, гостра та запашна. І додавати її потрібно обережно через гостроту. У квітах і рослинах люди в селі шукали сенси.

Зараз вважається, що самими складними для людини є екзистенційні питання - питання Буття, питання існування, такі як: «Хто я? - Ідентичність», «Звідки я (походжу)? - Джерело», «Чому я? - Цілі та призначення», «Що я (можу)? - Потенціал», Куди я (рухаюсь) - Доля». І відповідь на них можуть дати лише «живі люди» - ті, хто підтримують зв'язок життя зі своїми пращурами. Тому це вогнище життя можуть передавати нащадкам. Хто втратив зв'язок зі своєю землею, той мертвий. Це доля кожної рослини, за якими селяни доглядали, сапали, підгортали, пололи, поливали, кропили від жуків, збирали, сіяли та знову пускали по колу життя. І передавали свої історії від діда до батька, від батька до сина. Я, на цих сторінках, передав історію свого роду, своєї родини.

Наші пращури вірили в рід, родину - підтримку предків. Коли козаки-характерники боролися на полі брані, вони вірили, що вони у бою не самі, а з кожним з них на полі бореться ще сім поколінь, тобто 64 особи. Це робило їх морально та духовно сильнішими. Ці сім поколінь підживлюють своєю енергією і формують певні аспекти:

 Перше покоління (Я). 

Друге покоління (батьки, 2 особи) формують тіло, здоров'я, передають сімейні сценарії. 

Третє покоління (бабусі та дідусі – 4 особи) відповідають за інтелект, здібності, таланти. 

Четверте покоління (прабабусі/дідусі 8 осіб) охоронці гармонії, радості та матеріального благополуччя. 

П'яте покоління (батьки прадідів – 16 осіб) відповідають за безпеку у житті. 

Шосте покоління (діди прадідів – 32 особи) забезпечують зв'язок з сімейними традиціями. 32 особи шостого покоління символізують 32 зуби, де кожен зуб пов'язаний із предками. 

Сьоме покоління (прадіди прадідів, 64 особи) відповідають за країну, місце, в якому ми живемо.

Тому в селі знали, що Любисток більше ніж квітка любові. Ця українська квітка - уособлення любові до своєї землі, роду, історії, походження, автентичності до самих себе, як господарів своєї землі тощо. Тому її рясно саджали під кожною хатою, бо ми - назавжди. 

Коли я народився і мама ще знаходилась зі мною в пологовому будинку, моя бабуся привезла з собою любисток, як символ продовження роду. Знаючи, як важко пройшли пологи, і якою ціною дитя прийшло у світ, вона вірила, що якщо натерти дитину любистком, вона буде щасливою і коханою. Бабуся казала: