Глава 9. Місто

З початку школи я перестав жити в селі, тільки влітку та взимку на канікулах. Натомість село продовжувало жити у всьому.

Всі продукти ми возити з села. Картопля, морква, буряк, часник, цибуля,ьпомідори, огірки, капуста, квашена капуста, огірки та інші соління, кріп, петрушка, яблука, груші, сливи, а також варення на будь який смак з усього, що росте на подвір'ї. Зокрема, варення з порічки, смородини, аґрусу, кизилу, рози все везлося виключно з села. Все потрібно було везли вручну, бо машини у нас не було. Варіант купувати щось з цього в Києві навіть не розглядався. Якщо щось закінчувалося, знову їхали в село і везли до Києва. Також возили свиню свіжим м'ясом та салом, а також закручене в банках, якщо свиню кололи раніше, ковбаси, кров’янку, індичку, курку, качки та яйця. Крім того, привозили компоти в трьохлітрових банках. Назад до села ми везли порожні банки, а до Києва повні. 

Я дорослішав, а сумки та мішки ставали все важчими. Тато переважно не їздив, бо був завжди на роботі, а їздили ми з мамою. Сама по собі логістика також складна. Треба було прокидатися дуже рано, щоб сісти на автобусній на автобус, що їхав до районного центру. На трас біля мосту ми пересідали на інший автобус, якій йшов до Вінниці. В Вінниці ми їхали через все місто на трамваї до залізничного вокзалу. Там чекали і сідали на електричку до Києва. Мама на всьому економила, тому їхали довго, але так було дешевше. Був іще один шлях: автобус до станції Котюжани, а там на потяг Київ - Могилів-Подільський, але його з часом відмінили.

Найбільш приємні моменти були, коли ми чекали на наступний транспорт, і мама купувала пиріжки та біляші. Це було смачно. І разом ми могли в ці моменти просто поговорити про щось своє.

В Києві ми так само їхали довго, переважно трамваями чи автобусами. Тому, поки добиралися додому руки фактично відпадали від втоми та рубців від сумок. Бо на кожного приходилося не по дві сумки на руку, а по чотири-п’ять, не рахуючи мішків. Тобто рухалися малими кроками. Перенесли щось, поставили, пішли за іншим, і знову.

Одного разу ми сідали на автобус, і я зачепив сумкою першу сходинку автобусу. Вона була дуже висока для мене шестирічного, а сумка з двома трьохлітровими банками з вишневим компотом була дуже важка. Банка розбилася і компот потік. Автобус стояв, поки мама вичищала сумку від скла та ягід, витирала її, потім складала інші продукти та вцілілу банку назад. Це зайняло якийсь час. Я сидів на сидінні в автобусі та спостерігав за мамою у вікно. Вона весь час вибачалась, метушилась і була дуже засмучена. Пасажири автобусу також спостерігали, засуджуючи маму, бо поспішали. Мені було так шкода маму, і одночасно я відчував таку любов до неї. Коли нарешті автобус рушив, і мама, схиливши очі, пройшовши салоном автобусу, сіла біля мене на сидіння, я її обійняв, заплакав і просив вибачення.

- Мій, любисток, - ніжно обійнявши мене, сказала мама.

Іншого разу мама відправила мене їхати до Києва самого з молодшими братом та сестрою. Я підліток, повно важких сумок і двоє дітей, яких я старше на п'ять та одинадцять років відповідно. Крім того, у нас не було квитків. Я мусив переносити всі сумки сам, слідувати за малими дітьми та бігати перонами і по касам, шукаючи наш варіант. Крім того, малі хотіли їсти, пісяти, ну, як будь-які діти. Я дорослішав дуже швидко і проживав життя власних батьків. Власного ж дитячого, підліткового життя в мене не було - його забрало село.

Майже щонеділі на вихідних до нас приїздили хтось із родичів чи то просто так, чи то переночувати, чи залишити на зберігання якісь речі. Наша квартира стала тим сільським двором, де хати стоять одна навпроти іншої і вирує родинне життя. Інколи гостей навалювалось так багато, як то на новосілля, що спати було ніде. Всі лежачі місяці навіть на підлозі в кухні і кімнатах були заселені родиною. Мені постелили в самій ванній у ванній кімнаті. І я там спав, а всі, хто вставав до туалету, заходили до ванної мити руки.

Коли людей було багато, то крім застілля дуже довго співали українські народні пісні. А українці співучі всі. Мама грала на гармошці, тато на бубні, - у них це дуже добре виходило на пару. І всі разом співали до пізньої ночі. Потім лягали спати у нас і тільки зранку в неділю роз'їжджалися. Коли людей буде менше, переважно це мамині два старші брати заходили удвох, то ми грали ще й в карти в підкидного. Коли мама була зайнята на кухні, то мені давали пограти з дорослими. Я з татом на пару, а дядьки разом.

А також часто збиралися у одного з дядьків на Дніпрі, бо він жив на Оболоні. Тому літом можна було і покупатися, і позагорати, і шашлики зробити, і погратися. Найважче було наприкінці дня, коли збиралися додому. Всі були добре на підпитку. І вести додому п'яних дорослих, які не можуть ніяк попрощатися, продовжують на ходу пити, до когось чіпляються та валяться з ніг, - це дуже важко. 

Так, одного разу дядьки послали тата в чергу за пивом до бочки з пивом. Підходимо, а тато вже з кимось, більшим за нього вдвічі, б'ється. Дядьки розборонили. Іншого разу дуже холодною і сніжною зимою, вони так довго не могли розійтися, що ми залишилися на вулиці, бо транспорт і таксі вже не ходили через замети, а телефонів іще не було, щоб когось викликати. То прийшлося нам, дітям, ховатися в будці міліціонера, поки п'яні дорослі думали, що робити. Врешті решт ми зібралися самі своєю родиною і йшли пішки, допоки нас хтось на авто не підвіз. Мама, тато, дядьки продовжували жити, як в селі.

Коли збиралися у нас дома гості, мама діставала із кладовки та холодильника все, що було. Все, що ми з нею возили з села. Все це активно з'їдалося. Але як же це все було смачно. Смаки формуються в дитинстві. І моїми улюбленими українськими стравами були борщ, коли аж ложка стоїть так густо, з пампушками і часниковою підливою. Бо в борщі було багато свинини, квасолі, і навіть груш сухофруктів, крім основних капусти, буряка, моркви, картоплі, зелені, спецій та засмаження. Як в селі. Я любив завжди борщ із сметаною. Завжди були вареники. Ми робили переважно з капустою та картоплею, але інколи з солоним сиром і вишнями, як бабуся варила в селі. З особливих блюд, які я більше ніде не бачив і не куштував, є тісто з сиром, яке робиться в макітрі. Робиться з макаронів, сиру, часнику та засмаження.