Глава 6. Село

Мою появу на світ чекали вісім років. Батьки казали, що це через відсутність свого житла та постійне винаймання квартири, а люди в селі, що це через те, що мамі наврочено, і вона може бути проклята. Це створювало атмосферу певної підозрілості серед людей в селі і напругу в стосунках в самій родині. Можливо тому, коли мама з татом влаштували Родини, коли я народився, татова мама, прийшовши, сказала: «Дочекалися, що народили. Дочекаєтесь, що поховаєте його», - і пішла геть.

Мама ж черпала віру у всьому, щоб тільки не вірити в те, що про неї люди кажуть. Мамина двоюрідна сестра, із Зашкурних, також нещодавно одружилась та мріяла про свою дитину. І коли її тітка, мамина бабка, помирала, прийшла до її ліжка з проханням:

- Тьотя Марися, Ви коли помрете, прийдіть до мене уві сні і розкажіть, як там на Небі люди живуть.

Через півроку після смерті бабки Марисі тьоті Наді наснився сон. «Родинне подвір’я з двома хатами: одна навпроти іншою. На подвір'ї стоять дві дитячі коляски: одна синя, а друга червона. З хати виходить бабка Марися й каже:

- Бачиш, Надя, ці коляски? В червоній - твоя дівчинка, а в синій - Люсин хлопчик. Твоя донька помре, а хлопчик буде здоровий і щасливий».

Так і сталося. Віта померла через два місяці після народження. І, звичайно, цей сон моя тітка переказала моїй мамі.  

У мами була дуже важка вагітність мною. Сильний токсикоз переслідував її майже з перших днів, і дитина недоїдала. Що мама не з’їсть - все йшло назад. Мама дуже схудла і сильно нервувала з цього приводу. Надіятися було ні на кого, тому вона виходила на двір щовечора, дивилась на небо, розглядаючи сузір’я Великої Ведмедиці, і мріяла, що її хлопчик буде мати багато родимок на тілі, бо тоді він обов’язково буде щасливим. 

Не вміючи, молилася до Бога, щоб Той благословив їжу, і дитина бодай трохи прийняла і з’їла. Перший раз вона так помолилась за грушу з батоном. І, о диво! Дитина поїла, їжа не вернулась назад. Мама фізично відчула, як це працює. Кожного наступного разу мама знову благословляла їжу перед вживанням, додаючи: «Боже, не для себе прошу, а заради дитини». Так щовечора мама спілкувалась з Богом і з дитиною в утробі. Тепер вона вже точно знала, що це буде хлопчик, що вона його назве Олександр на честь Олександра Македонського Великого.  На більшому терміні, якщо дитинка билася ніжкою, мама гладила животика і зверталася до ненародженого сина: «Сашко, перестань, мамі боляче!». Синочок одразу слухався і переставав лупцювати ногами.

8 березня - на Міжнародний жіночий день мама вирішила випити трохи пива. І тієї ж миті відчула, як дитина всередині відторгла пиво, почала битися і перевернулась. Мама дуже злякалась, бо зрозуміла, що відбулося. Вона почала плакати і просили пробачення. Натомість, почали відходити води. Води відійшли, а потуг все не було і не було. Чай йшов, і мама попросила відвести її до пологового будинку пізнього вечора. Здавши всі аналізи, лікар приніс погану новину:

- Ваш плід завмер. Ви народите мертву дитину.

Жодна мама не може змиритися з такою новиною. Всю ніч вона молилася і не хотіла приймати дійсність, не хотіла змиритися з таким поворотом долі.

- Ні, цього не може бути! Що люди скажуть?! Всі ж знають, що я поїхала до пологового будинку. Мама приїхала і чекає дома з онуком!

За ніч русява молода дівчина посивіла в молоко. Важка психологічна боротьба життя і  смерті, материнська Гефсиманія зробила свою справу. Із цієї ночі мама вийшла рішучою. Гучно покликала лікаря і попросила знайти їй гантелі.

- Я виштовхаю його пресом. Я займалась волейболом.

- Але води відійшли шістнадцять годин тому. Це небезпечно! Ти будеш тужитися  насуху.

- Я зможу!

Бачачи рішучість і віру матері, лікар погодився, давши їй перед цим підписати згоду. Дитина народилась гузицею вперед. Породілля отримала багато розривів. Дитину дістали і поклали на пеленальний столик до інших дітей. Його ніжки не помщалися на столику і звисали назовні. Він був більший за всіх. Але він мовчав. Лікар побачив обнадійливій погляд молодої мами в бік столику, підійшов до немовяти і вдарив долонею по гузиці. Дитина неохоче в’якнула і знов замовкла. Мама розплакалась.

Лікар взяв новонародженого хлопчика і приніс мамі.

- Хороший хлопчик… Ти молодець!

- А чому він такий синій, - спитала породілля.

- Він народився з асфіксією - пуповина обмотала його шию.

Дитині прописали стремена. Але мама не чекала призначеного терміну, і щоразу, коли пеленала немовля, робила дитині зарядку, розводячи ніжки по колу, догори-вниз, і поливаючи хлопчика своїми сльозами. «Він може бути інвалідом», - казали в поліклініці. «Я зроблю все, щоб він був здоровим і щасливим!», - відповідала подумки мати.

Коли мені виповнилося два місяці, тато з мамою гуляли на вулиці. Була сонячна весняна погода на 9 травня. Повертаючись додому, коляска наїхала на камінчик і ледь не перевернулась, а мама ледь впіймала дитину. Вона дуже перелякалась, аж затремтіло в грудях і перехопило дихання. Дитина ж почала сильно плакати і не могла ніяк заспокоїтись. Молоді батьки поспішили додому годувати малого. Мати дає цицьку одну, другу, а дитина рве її та все одно плаче. Тут мама збагнула, що молоко перегоріло від стресу. Тато пішов до сусідки навпроти, яка рік тому народила, попросити терміново дитячу суміш. Так з двох місяців я став «штучним» і до двох років ріс виключно на дитячому харчуванні та пюрешках.