7. Ідея

11 років тому

Макс з Сергієм підпирали шкільний паркан, чекаючи Мишка, з яким мали йти на футбол.

— Слухай, а твоя бедрик вже виросла, симпатична стала, — раптом сказав Сергій, дивлячись, як Таня випливла зі шкільних воріт і, навіть не піднявши голови, швидко їх минула.

— Мала вона ще, — бовкнув Макс і зміряв друга недобрим поглядом.

— Та яка мала? Ліфчик носить, значить велика… Слухай, може б я до неї тойво…

— Тільки спробуй. Руки виламаю.

Очі Макса потемніли, що завше означало одне — злість. Сергій лише пирхнув, побачивши це.

— Ти чого? Я думав, що я — твій найкращий друг.

— Тому й попереджаю. Навіть не пхай рук.

— Нє, ну, серйозно… Знаєш, як це називається, знаєш як? І сам не гам, і комусь не дам! Отак. У тебе он Марійка є, а від Тані всіх відганяєш, — Сергій знизав плечима, а тоді стишивши голос, спитав: — Чи може ти з нею таки щось... ну того... мутиш?

Макс закотив очі під лоба.

— Того, тойво, — перекривив друга. — Говорити нормально не вмієш?

— Не відмазуйся. Того чи не того?

Сергій заграв бровами і легко пхнув Макса кулаком у плече.

— Нічого я з нею не того.

— І дурний. Вона в тебе за стіною живе, а ти… Ай. Я б на твоєму місці...

— Ой, заткнись. Ти хоч знаєш, з якого боку до дівчини підступити?

— Ну, але ж ти вже знаєш. То чого телишся?

— Я тобі зараз вріжу.

Наш час

Не хочу тебе бачити. Не хочу тебе бачити. Не хочу тебе бачити.

Макс сидів перед порожнім екраном макбука. У голові наче касета, яку зажувало у старенькому магнітофоні (він пам’ятав таке з дитинства), прокручувалася остання фраза Тані.

Остання? Невже це крапка? Невже справді у нього не буде шансу все виправити?

Найсумніше було в тому, що він розумів, скільки кривди завдав їй у дитинстві, але наївно думав, що все у минулому, що Таня сприймає ті ситуації лише як дитячі сварки. Потайки сподівався, що нечисленні хороші вчинки все ж трохи пом’якшили його провину.

— Дурень, — вилаявся стиха.

Ляпас і оце «не хочу тебе бачити» стали для нього холодним душем в задушливу спеку. Отверезили за мить. Іноді потрібно щось таке, щоб припинити себе обманювати і прийняти нарешті реальність.

Батько мав рацію. І Таня цілковито має рацію.

— Бовдур, — прошепотів і зітхнув.

Що тепер робити? Вимолювати прощення на колінах? Ходити за нею доти, доки не пробачить? Чи все-таки хоча б раз у житті зробити так, як вона просить?

— Треба дати їй спокій, — знову сказав собі.

Іншого виходу не бачив. Як би не було боляче від думки, що Тані більше ніколи не буде у його житті, усвідомлював: їй боляче ще більше від простої його присутності. І, можливо, всі ці роки було ще не так боляче від будь-якого спогаду про образи, які терпіла від нього.

— Що ти там бубониш? — озвався Богдан.

Він сидів за столом навпроти, за метрів два. Зняв навушники і запитально подивився на друга.

— Кажу, що я дурень, і так мені й треба.

— Ого! Чого так? Якщо ти про ту помилку з податковою, то все...

— Та до чого тут податкова? — Макс розізлився, жбурнув на стіл мишку, яку до цього крутив у руках, і вже спокійніше додав: — Я наробив дурниць, і вже нічого не можу виправити.

— А! Якщо ти про гру…

— Та яка гра! — він відмахнувся, зиркнув у бік вікна, поруч з яким за столом сидів Роман.

Танин хлопець працював і не звертав уваги на розмови начальства. Макс подумав, що як би його не недолюблював, мусить змиритися і побажати їм з Танею щастя. Може, вона й справді любить Романа, якщо вони вже п’ять років разом. Не схоже, що він її ображає, й те добре.

— Що це з ним? — до Богдана з паперами на підпис підійшла Настя і кивнула на Макса.

— Заглючив. Не звертай уваги. Ввечері підправимо софт, полагодиться, — Богдан клацнув себе пальцем по горлу, як роблять, натякаючи на випивку. — Що тут у тебе?

Він відхилився на спинку крісла і взяв папери. Уважно читав і підписував, зовсім не зважаючи, як низько над ним нависла дівчина і як ніжно поклала руку на його плече.

— Блін, спина болить від цієї сидячої роботи, — поскаржився Насті, віддаючи папери. — Піти у спортзал розім’ятися, чи що?

— Найкраще, щоб хтось інший розім’яв.

Богдан замислився, а тоді вигукнув:

— Точно! Ром, правда ти казав, що твоя Таня масажистка?

Навіть не звернув уваги, як дівчина закотила очі під лоба і тихо пробубніла:

— Взагалі-то я не те мала на увазі.

Роман нарешті визирнув з-за моніторів і кивнув:

— Ага, у неї з подругою свій салон.

— О, то може б нам усім офісом записатися? — загорівся ідеєю Богдан. — Всі тут сидимо цілими днями за комп’ютером. І собі користь зробимо, і бізнес твоєї дівчини підтримаємо. За рахунок фірми, звісно. Макс, що скажеш?

Максим відмер і подивився на друга.

— Про що?

— Про те, щоб до Тані в салон на курс масажу всім офісом записатися?

Таня. Масаж. Всім офісом.

Пропозиція дійшла до нього не одразу, а коли таки дійшла, викликала протест.

— Нізащо! Тобто… Ну, ви всі можете записуватись, мені не треба.

— Ти два місяці тому скаржився, що шия болить, — вставила Настя.

Тим часом Роман підійшов до них. Натхненний ідеєю допомогти своїй дівчині заробити, почав торочити:

— У них новий салон, все чистенько, акуратно. Таня робить лікувальний і класичний масаж спини, шиї… А, і ще масаж для вагітних і проти целюліту. А Люда — аромамасаж, тайський і всяке таке. Нас в офісі тут шестеро… Ну, без мене п’ятеро. Я пас, мені вона й так зробить. Там стандартний курс десять сеансів, побачите — до кінця курсу нічого не болітиме!

Богдан слухав уважно і кивав, Настя і двоє інших працівників теж підтримали ідею на дурняк порелаксувати на масажному столі.

— Так і робимо, замовляємо курс на всіх! — виголосив Богдан. — Макс, давай і ти з нами, не впирайся, як осел.