5. Розкладачка

12 років тому

Таня сиділа прямо на цементі, підперши спиною двері своєї квартири і схиливши голову до колін.

— Ти що тут робиш? — пролунало раптом поруч.

Макс повертався з тренування, на плечі висіла спортивна сумка. От зараз тільки його бракувало.

— Не твоє діло.

Вона підвелася, але повертатися у квартиру не поспішала. Не треба було придивлятися, щоб побачити на щоках сліди від сліз.

— Ревеш? Що, вітчим знову друзяк своїх поприводив?

— Кажу, не твоє діло. Йди собі.

Макс закотив очі під лоба. Не зважав на її слова.

— Бачила, яка година? Якщо вони там гульбанитимуть до ранку, всю ніч тут сидітимеш?

Таня опустила голову і дивилася на нього з-під лоба. Ну чому він просто не дасть їй спокій? Хоча б раз пройшов собі спокійнісінько і не зачепив.

— Ходи до мене ночувати, — врешті випалив, щось пометикувавши.

— Здурів? – обурилася вона.

Її очі округлилися і збільшилися вдвічі. Мимоволі притислася спиною до дверей квартири, вже нащупуючи ручку.

У два швидкі кроки Макс опинився поруч і вхопив її вище зап’ястя.

— Що ти робиш? Пусти! — залементувала дівчина.

— Не репетуй, дурна, ще люди подумають, що я тебе тут ґвалтую. Зараз вийде баба Ната і нагримає на обох.

У нього було два звертання до Тані – "бедрику" і "дурна", ну ще інколи "мала".

Він смикнув її щосили. Притримуючи однією рукою, іншою дістав ключа й відімкнув свою квартиру. Таня впиралася і виривалася, однак нічого не допомогло — вже за мить Макс штовхнув її в коридор. Тільки опинившись там, з переляку притислася спиною до стіни, точніше, до одягу, що висів на вішалці на стіні, і дрібно затремтіла.

У голову п’ятнадцятирічній дівчинці почали лізти усілякі страшилки. Він знущався з неї найрізноманітнішими способами — принижував, постійно смикав, влаштовував пакості, але ще не намагався торкнутися по-дорослому. Таня потайки боялася, що це коли-небудь настане.

— Будь ласка, Максе, відпусти мене, — залепетала, судомно хапаючи ротом повітря. — Не треба...

— Чого не треба?

Він став зовсім близько, скинув сумку під ноги і, дотягнувшись рукою до вимикача, ввімкнув у коридорі світло. Дивився, трохи нахмуривши брови.

Серце вистрибувало з Таниних грудей, билося сполоханою пташкою. Мабуть, жах застиг в її очах, бо зустрівшись поглядом з тими очима, хлопець сторопів на мить.

— Гей, ти чого? — спитав тихо і легенько торкнувся фалангою вказівного пальця кінчика її носа. — Я ж нічого такого не зібрався робити.

Вона не вірила. Надто багато натерпілася від цього хлопця, щоб повірити, що у ньому заговорило щось людське і показалися добрі наміри.

Однак Макс стояв, не рухаючись. Розтулив рота, щоб ще щось пояснити, коли з іншого кінця коридору пролунало:

— Синку, це ти? — і з дверей кухні висунулася голова його мами.

— Я, мамо, — відповів Макс, не зводячи погляду з Тані.

Той погляд ніби говорив: "Ось бачиш".

Плечі дівчини полегшено опустилися. Не вірячи своєму щастю, вона повернула голову до жінки:

— Добрий вечір, тьотю Олено.

— О, Танечко, привіт!

Жінка здивувалася, побачивши гостю, та не була шокованою. Так, ніби очікувала, що рано чи пізно Таня зайде до них у гості.

— Мам, у Тані там вдома знову п’янка…

Перш ніж дівчина щось встигла сказати, жінка співчутливо закліпала очима і взяла ситуацію під свій контроль.

— Он воно що… Ти йди переодягайся, — сказала сину. — А ти, Танечко, ходи сюди на кухню, повечеряєте разом. Бо ми з дядьком Степаном вже поїли, але я оце якраз Максу розігріла їсти.

— Тьотю Олено, дякую, але я не… — спробувала віднікуватися Таня, але спіймала на собі незадоволені погляди одразу і сина, і мами.

Вона роззулася і мовчки попленталася за тіткою, доки Макс пішов у свою кімнату. Квартира мала трохи інше планування, ніж її, і Тані було дивно опинитися тут. Вона ніколи б не подумала, що побуває вдома у того, кого ненавидить всією душею. Заспокоювало те, що батьки Макса були вдома — вони у нього хороші, аж дивно, як у такій сім’ї міг вродитися такий син.

Раніше, коли була меншою, Таня жалілася тітці Олені або дядьку Степанові на їхнього синочка, і він отримував прочухана. Але з часом вона облишила ці скарги і почала шукати шляхи оборонитися самостійно. У двох випадках з трьох, щоправда, ті шляхи не допомагали.

А ще й ці бісові підморгування усіх сусідів! З якогось періоду на них з Максом почали дивитися не як на двох дітей, які терпіти одне одного не можуть, а як на… Хлопчику подобається дівчинка, тож він її задирає. Таня не просто обурювалася, їй робили боляче подібні чутки. Подобається? Та навіть з тими, кого ненавидять, так не поводяться!

— Макс тебе вже не дістає? — спитала тітка Олена, коли вони з Танею залишилися вдвох на кухні.

Дівчина заперечно мотнула головою і усміхнулася натягнуто.

Ну як не дістає... Цього тижня пощастило, не діставав. Але змісту було жалітися? Це раніше дядько Степан брав ременя, а зараз Макс не дасться. Та навіть якщо батько щось зробить, потім синочок діставатиме її тільки дужче. Нотації, чи то пак, виховна бесіда тітки Олени не подіють тим паче.

Спочатку Тані шматок у горло не ліз, але борщ Максової мами виявився смачним, набагато кращим, ніж той, що виходив у неї самої. На щастя, Макс з'явився до вечері вже тоді, коли її тарілка опустіла, навряд чи спокійно змогла б їсти за одним столом з ним.

— Мам, може, лишимо Таню на ніч у нас? — запропонував він, доїдаючи свою порцію. — Бо щось у її квартирі не затихає.

Таня захлебнулася чаєм, який їй якраз налила тітка Олена. То Макс говорив всерйоз про ночівлю?! Ну ти подивись, який турботливий!

— Ні-ні, тьотю Олено, я піду до себе, я... — вона поквапилась відмовитись від цієї затії і навіть підстрибнула зі стільця.

Максова мама нахмурила чоло, дивилася почергово то на сина, то на дівчину, зітхнула.