3. Новий-старий сусід

12 років тому

Таня вийшла на заднє подвір'я школи, яке ще було порожнім. Вчитель фізкультури дозволив вийти подихати після того, як баскетбольний м'яч, скерований впевненою рукою однокласника, влучив їй прямо у скроню. До кінця уроку залишалося хвилин десять, тож вона сподівалася присісти десь у куточку за примурованою підсобкою і передихнути.

Наближаючись туди, почула голоси, але не розвернулася, вирішила зазирнути з цікавості. За підсобку ходили старшокласники, щоб поцілуватися, "перетерти", почубитися або покурити. От і цього разу курили.

Вона зазирнула обережно й побачила трьох одинадцятикласників — Мишка, Сергія і... Макса. Її сусід якраз тримав цигарку в руках.

Чудово, батьки йому то карате, то спортивний велосипед, то новий комп'ютер, а він тут з цигарками бавиться. От би розказати їм.

Таня стисла зуби і примружилася, щоб краще роздивитись, що робиться. Їй насправді байдуже було на те, що Макс витворяє, але якщо можна хоч трішки йому помститися за всі образи, то треба цим скористатися. Вона почала ритися в кишенях спортивного костюма, шукаючи телефон. Він хоч з поганенькою камерою, але цигарку в руках Макса було б видно. Відволіклася від спостереження і раптом почула:

— Бедрик, ти?

Попалась.

Таня повільно підняла очі і наткнулась на злий погляд Макса. Треба тікати, вирішила. Але не встигла. Щойно розвернулася і зробила два кроки, як її оповили міцні хлопчачі руки.

Він тримав міцно, втискав її спину у свої груди і водночас перехопив її руки, притис до тіла. Як би не пручалася, був сильнішим, тож без особливих проблем потягнув її в куток за підсобкою.

Мишко і Сергій загигикали, погасили свої цигарки і, йдучи геть, підкололи:

— Гарно повеселитись!

А Тані хотілося плакати. Вона борсалася в Максових руках і шипіла:

— Відпусти!

— Ага, зараз. Батькам моїм хотіла настукати?

— Відчепись! Нічого я не хотіла!

— А чого в кишенях рилася? Телефон шукала, так?

— Ні! Просто...

Макс не слухав її виправдань. На хвилинку послабив захват, і потягнувся рукою до підмурівка, на якому залишив окурок. Вона спробувала вирватися, але не вийшло, за мить знову опинилася оповитою його руками. Тільки тепер у його пальцях була недокурена цигарка, хай і майже погасла.

— Ти що задумав?

— Як що? Хотіла мати докази, що я курив? Ось, покажеш.

Перш ніж Таня встигла щось відповісти, він вивернув її зап'ястя і підніс недопалок, щоб поставити слід, ніби штамп. Вона заверещала не своїм голосом на все подвір'я:

— Ай! Дурний зовсім?!

Макс відпустив різко, ватяні від переляку ноги підкосилися, і Таня мало не впала. Він криво посміхнувся, дивлячись на її бліді щоки.

— Тільки спробуй моїм батькам розповісти. Зловлю і справді припечу!

Наш час

Ну от як він може бути таким? Через десять років після останньої зустрічі, через десять років після того, як вона майже пробачила і майже довірилась, а він одурив, ось так просто обійняти і заявити, що тепер бачитимуться частіше.

Яке частіше? Навіщо частіше?

Таня прийшла додому з червоними щоками і скаженим серцебиттям. Перше, що зробила, — випила валер'янки. Можливо, навіть забагато випила, бо за п'ятнадцять хвилин почувалася так, ніби вся зробилася з вати — не могла стояти на твердих ногах, розім'якла. Очі почали злипатися, вона сяк-так натягнула нічну сорочку і вклалася у ліжко.

Сни були тривожними, нечіткими і навіть жахітливими. Всю ніч снився Максим, марилися якісь випадки з їхнього дитинства і те, чого не було, але що могло бути. Результат — зранку прокинулася в такому стані, ніби всю ніч безперервно робила масаж спини огрядному дядечку з радикулітом.

Вона випила кави, написала повідомлення мамі і навіть змусила себе виконати сяку-таку руханку. Перший сеанс масажу сьогодні був лише на одинадцяту, тому їхала в салон у майже порожній маршрутці, коли година пік минула. Дорогою кілька разів телефонувала Роману, але він не брав слухавку, мабуть, вже зайнятий на новій роботі.

— Які новини? — зустріла її запитанням Люда, яка сьогодні прийшла раніше.

Доки не було відвідувачів, вона наводила лад на рецепції, протирала стійку. Поки що дівчата викручувалися самі, але удвох було незручно. Не залишати ж рецепцію порожньою, коли в обох клієнти. Тому шукали ще одну працівницю, яка б не за всі гроші світу сиділа на телефоні і мило усміхалася всім, хто зазирне.

— Погана і хороша, — відповіла Таня, впавши на гостьовий диванчик.

— Хороша? Невже пропозиція від Романа?

Люда пильно дивилася на подругу і колегу своїми великими блакитними очима, сподіваючись на ствердну відповідь.

— Ні, але Роман отримав нарешті роботу мрії, розроблює гру, якою марив, тому... Може, скоро ми нарешті кудись порухаємось.

— То це була хороша новина?

— Угу.

— А погана яка?

Таня зітхнула і подивилася так тужливо, що Люда за стійкою скривилася, ще не знаючи новини.

— Пам'ятаєш, розказувала тобі про свого сусіда, який спаскудив мені дитинство?

— Того, що постійно рвав тобі колготки?

— Угу. Він повернувся. І він тепер начальник Романа.

— Оце так... — Люда відволіклася від протирання стійки. — А Роману ти про нього раніше не казала?

Таня заперечно мотнула головою. Не все, що між ними з Максом було, слід розказувати своєму хлопцю. Тому не казала нічого.

— Слухай, а проблем не буде?

— Макс і проблеми — синоніми. Але... Не знаю. Сподіваюсь більше не бачитись з ним.

Вона говорила і не вірила, що власні слова збудуться.

Хотілося б ще випити кави і потеревенити, але майже одночасно до них обох прийшли клієнти. Чоловік з сидячою роботою — до Тані і молода дівчина з подарунковим сертифікатом у їхній салон — до Люди.

День за роботою пройшов швидко. Клієнти змінювали одне одного, потім прийшла дівчина на співбесіду. Тані вона не дуже сподобалася (бо що робити за стійкою рецепції їхнього маленького салону красуні 90-60-90 з нарощеними віями, нарощеними нігтями, ботоксними губами?). Але, на диво, її влаштовувала незавидна зарплата, яку пропонували, тож Люда була обома руками за те, щоб взяти дівчину.