Частина сьома

Жанр: Фантастика, Історичний любовний роман

Автор: Дмитро Яновський

Головні герої: Анжеліка – Анна Шемальська, янгол смерті Аваддон та Герман Тодольський

Ідея: Дмитро Яновський

Частина сьома

            Літо 1941 року було тихим до наступного німецького наступу. Вночі, поки всі спали німці розпочали свій наступ на країни СРСР, Герман якраз був у військовій частині, спостерігав і розумів, який жах почнеться в тих країнах, куди направлені ці бомбардувальники. Поряд з їх частиною була залізниця, німці навіть свій потяг відправили, щоб якомога більше людей взяти в полон.

Українська РСР, червень 1941 р.

            Бомбардувальники почали бомбити військові склади, цивільні міста, села та райони, від вибухів попрокидались всі та подивились на годинник: четверта година ранку, супротив цивільних проти озброєних загарбників був марною справою, стріляли якщо ти проти нової «окупаційної» влади. О шостій ранку почали збирати до купи людей, тих які будуть в полоні, тих над якими будуть знущатись в концтаборах і тих, хто буде остарбайтерами, жахливий ранок, хтось в паніці, хтось у непереможному спокої, а хтось в сльозах йшов на той потяг. Німець, що дивився скільки увійшло в потяг підійшов до матері, яка сиділа з дітьми, десь був її чоловік, але точно не поряд з не в останні хвилини:

            Німець: Кидай своїх виродків, потім народиш! Грубо промовив він.

            Жінка: Ні, я їх не покину, це мої діти. З болем промовила вона.

            Німець: Тоді я застрелю тебе, за непокору нашій владі. Солдат перезарядив автомат та зробив три постріли в тіло жінки, та на очах дітей (6 – 7 років) померла. Дітей він не став чіпати, лише дав їм помучитись, а потім наказав іншому забрати від тіла в самий болючий момент, так і зроблено:

            Діти: Куди ти нас тягнеш!! Мамо!! Мамо, вставай!! На щастя вискочив з натовпу їх тато, дізнавшись про смерть своєї дружини він врізав тому, хто це зробив, але нажаль його жорстоко і привселюдно застрелили, залишивши дітей сиротами. І так кожен, хто не підкорявся загарбникам, хто не хотів іти в полон, на смерть і взагалі до ворога. Товарні вагони почали закривати, дітей які втратили своїх батьків теж закрили в тому душному вагоні у натовпі незнайомих людей. Тих хто залишився на пероні і не потрапив у вагон – штовхали, били і відстрілювали. Потяг тронувся з місця, за лічені хвилини перон звільнився, має приїхати наступний, який везе в табори смерті, а поки чекають вже за цей час натовп збільшився, людей все звозять і звозять, вокзал смердить від кількості трупів на пероні. Потяг прибув, німець крикнув в натопв:

            Німець1: Бігом у потяг!

            Німець2: Давай, давай! Ворушись! Люди йшли не усвідомлюючи, що на них чекає, десь серед натовпу прозвучали постріли, виявилось вбили єврейську сім’ю яка не захотіла підкорятися Гітлерівському режиму, деякі обертались подивитись:

            Німець3: Чого дивишся!? Бігом у вагон!!

            Німець4: Годі вже задивлятись!! Давай заходь!!

            Німець3: Бігом! Бігом! Штовхаючи підганяв він людей. Поряд з ним стояв його співслужбовець, який не витримуючи давав кулеметні черги в повітря.

            Німець4: Що, ти плентаєшся тут?! Відійди!!

            Хлопчик: Дядя німець, де мої батьки? Запитав доволі гарною німецькою хлопчик.

            Німець4: Он там в потязі поряд з іншими низькими…

            Хлопчик: Мамо! Тато!

            Німець4: А ну стій! Куди побіг!? Розлючено прокричав він.

            Хлопчик: Мамо, тато, куди ви всі? Ледь не плачучи запитав хлопець.

            Мама хлопця: Синку, не переживай, все буде добре.

            Тато хлопця: Щоб не було знай, ми тебе любимо.

            Хлопчик: Я вас теж сильно люблю… Не встиг хлопчик договорити, як його схопили і понесли в бік вокзалу.

            Хлопчик: Ее! Куди ви мене понесли?! Маамоо! Таатоо! Рятуйте!!

            Мама хлопця: Синку! Я тебе зрозуміла і почула!!! Чуєш?!

            Хлопчик: Так, мамо!

            Тато хлопця: Я допоможу тобі!!!

            Німець3: Ану стій!! Куди вибіг?!

            Тато хлопця: Там мій син!!!

            Німець3: У вагон!!!

            Тато хлопця: Та пішов ти! Батько побіг рятувати сина, але німець зробив п’ять пострілів у спину, нажаль, це бачила його дружина і його син.

            Хлопчик: Таато! Ні!

            Мама хлопця: За що! За що ви його!? Вона стрибнула до тіла чоловіка, але знову постріли, жінка замертво впала поряд з чоловіком, хлопець побачивши не зміг вирватись, вискочити, як би він і не намагався. Дали командний свист і потяг тронувся з місця, а хлопчика принесли у штаб квартиру і Вольфганг Мюллер (той самий, що допоміг у свій час Герману та його сестрі Зосі) вирішив влаштувати допит дванадцятирічному хлопцю:

            Вольфганг Мюллер: Нуу, будемо мовчати?

            Хлопчик: Ти хто такий, що я маю з тобою говорити?

            Вольфганг Мюллер: Хто я такий? Я начальник штабу СА Вольфганг Мюллер, а тебе як звати, хлопче?

            Хлопчик: Я тобі нічого не скажу! Нацистська морда!

            Вольфганг Мюллер: Ахахах! Який смішний, що ж… вбивати тебе не буду, ти мені потрібен як помічник.

            Хлопчик: Після того, що зробили твої помічники, я тобі навіть води не подам, лайно нацистське!

            Вольфганг Мюллер: Ганс! Забери цю свиню з моїх очей!

            Ганс Зіберман: Так, мій пан! Ганс провів хлопця у кімнату з одним ліжком та зачинив двері, єдиний вихід з неї було вікно. Коли всі заснули хлопець все ж вночі вийшов з кімнати, ризикуючи життям він Мюллеру підсипав отруту у воду, що стояла у графіні на столі, вийшов і обережно оминув все, на щастя охорона його не помітила, Мюллер зайшов вночі у свій кабінет, треба було вирішити питання, що робити з іншими, у кабінет зайшов Ганс: