Частина третя

Жанр: Фантастика, Історичний любовний роман

Автор: Дмитро Яновський

Головні герої: Анжеліка – Анна Шемальська, янгол смерті Аваддон та Герман Тодольський

Ідея: Дмитро Яновський

Частина третя

            О п’ятій ранку Герман нарешті підвівся, невідомо скільки він так пролежав, навіть командир його не чіпав. Пізніше, він подивився на настінний календар і побачив дату 14 січня 1940, а до реформи було сьогодні перше… Герман так через силу промовив, на дворі було багато снігу, співслужбовці прибирали заметені дороги та плац, про Германа згадував його кращий друг, який був поряд навіть коли той був без тями.

            У двері хтось постукав і Герман відгукнувся:

            Герман: Хто там?!

            За дверима: Герман, відчиняй, це я Амадеуш Войцеховський

            Герман: Заходь, там відчинено

            Амадеуш: Гаразд! Амадеуш увійшов у кімнату, та простягнув Герману домашнє власноруч зроблене червоне вино.

            Герман: Ооо! Вірю, що і цього разу ти його зробив смачним.

            Амадеуш: То вип’ємо?

            Герман: Так, добре, що ти алкоголь не проніс.

            Амадеуш: Ні, якщо і будемо пити, то тільки поза межами військової частини.

            Герман: Гайда наливай! Нетерпляче промовив він до Амадеуша.

            Вони випили і відчули весь смак вина, адже Амадеуш гидоти не зробить навіть для себе, Герман одразу оцінив смак та вкладені сили та час Амадеуша у такий напій. Настрій Германа не покращувався, навпаки він був сірим як дощова хмара, йому нічого не приносило радості, сірі будні б його знищили, якщо б не той довгий сон без тями.

            Амадеуш: Герман, слухай, ну скільки ти ще будеш нудьгувати? Невже вона остання в твоєму житті?

            Герман: Ти не відчував такої болі, тому не кажи мені… Може вона і не остання, але так любити я міг тільки її…

            Амадеуш: Я тебе прошу, заспокойся, он у мене було сильне кохання, але зрадила і нічого – живу! Оптимістично промовив Амадеуш.

            Герман: Ай! Краще про неї не згадувати! Не така вже і важлива пляма у моєму житті! Вже трохи оптимістично промовив Герман.

            Амадеуш: От і правильно! Ці баби не варті нашої уваги, знайдемо кращих за мою і твою курку обскубану!

            Герман: Ахахах! Ти правий! Твої слова та Богу у вуха!

            Амадеуш: Так і буде! Все! Харош сумувати! Я за тебе домовився є сюрприз для тебе! Весело промовив він і тим самим ще більше підняв настрій другу своєму. Вони вийшли з військової частини та сіли у машину командира Германа і той підвіз їх у місцеву лазню, окупація була не поміха таким веселощам та і не таке вже і горе ця зрада хоч і завдає болі. Вони вийшли та направились до головного входу, Герман та Амадеуш сяяли від щастя ніби промені сонця, знявши верхній одяг вони пройшли далі, через кілька хвилин Герман сказав: Давно я не був тут, це певно коли мені було 18, дурне, мале і невгамовне…

            Амадеуш: Ти чого так про себе?

            Герман: А згадай як ми з тобою тоді взяли подруг і приїхали вперше сюди, чим я тоді думав?

            Амадеуш: Тебе не було тут разом зі мною півтора року, ти потім пішов на військову службу, бо як це, чоловік і не служить… Знав би, що буде війна не відпустив би тебе дурня туди!

            Герман: Та годі тобі! Зате класно провели час, а потім ви мене проводжали в тому кафе де мене… А! Обіцяв же ш не згадувати…

            Амадеуш: Ти торохтіти довго будеш? Ну чесне слово, тебе б головою у воду всунути то допливеш куди хочеш з твоїм то язиком.

            Герман: Та ну тебе!

            Амадеуш: Ображений? От же ш… І Амадеуш пішов у парилку першим забувши, що йому після того разу лікар заборонив робити такі навантаження, але він просто легковажно до цього поставився. Герман зайшов пізніше і більше ні про що не хотів говорити, просто сидів у тій спеці із закритими очима обдумуючи кожне пережите.

            А тим часом Німеччина  готувала на 1941 рік просування на схід, тобто країни Радянські, у тому числі і Українська Радянська Соціалістична Республіка. Адольф Гітлер активно до цього готувався, готував зброю, бойові машини, солдат та катувальні з таборами. Янгол смерті Аваддон вже придумав як використати свої сили, але проявить себе трохи пізніше. Диявол Суккуб та Архангел Гавриїл зустрілись у просторі між Пеклом і Царством Бога аби обговорити долі Германа, Анжеліки та їх рідних:

            Суккуб: Не Добрий тобі день, воїн Божий! – Єхидно промовив диявол.

            Арх. Гавриїл: Цілу вічність живу, а в тебе нічого не змінюється, може б щось нове придумав, ні? Спокійно звернувся архангел.

            Суккуб: А ти я бачу спокійний, невже ти в тому Царстві маєш спокій і радість? Зацікавився батько Похоті та Перелюбу.

            Арх. Гавриїл: Ну в мене немає день у день, століттями за століття, тисячоліттями неперервні крики від болі яку завдають твої колеги і друзі, невже приємно чути?

            Суккуб: Музика для моїх вух! Приємно коли хтось страждає, особливо коли в мою пастку потрапляє мізерна душенька, а ще мені завдає радість, коли страждає від того другий, той хто не піддався на спокуси мої, тоді я дію так само як поступив з Анжелікою.

            Арх. Гавриїл: Ох, Суккуб, скільки знаю тебе, ти завжди робив людям боляче, навіть живим…

            Суккуб: І буду, але даю місце Аваддону, я розправився з тою парочкою, але він має виконати свою задачу, принести смерть у будинок сім’ї Шемальських.

            Арх. Гавриїл: У мене для неї блага звістка, не дивлячись на те, що вона зрадила Германа, я їй передам дещо приємне.

            Суккуб: Ну передай, але я дещо ще зроблю… І вмить зник з очей архангела. Він направився у Бидгощ, якраз Анжеліка спала, Суккуб перетворився на хлопця з яким вона разом вчилась у школі, одягнув військову форму, а на спині приробив білі крила.