Частина друга

Жанр: Фантастика, Історичний любовний роман

Автор: Дмитро Яновський

Головні герої: Анжеліка – Анна Шемальська, янгол смерті Аваддон та Герман Тодольський

Ідея: Дмитро Яновський

Частина друга

            Анжеліка і Герман пішли дивитись місто зверху, звичайно що їм це сподобалось, і вони пішли містом гуляти обговорюючи своє майбутнє, але Герман не вірив словам легковажної Анжеліки, бо та була вогняна, запальна, а він спокійний ніби заспокійливі з кавою приймає, це підривало його довіру до неї.

            Трамвай проїхав повз них і зробив зупинку, водій схвильовано пильнував за діями хлопця, адже ті сварились на ломаній російській (це перша мова яку вивчили гості країни), сварка вже переросла в агресію, і Герман штовхнув дівчину, обоє затихли…

            Анжеліка: Ще раз, ти так зробиш…

            Герман: То що!? Покинеш?! Ну! Не тягни!!! Роздратовано давив хлопець.

            Анжеліка: Я тобі сказала… спокійно промовила вона.

            Герман: Та твою ж! Що ти мені сказала?! Вже лють переповняла його…

            Анжеліка: ЗАСПОКОЙСЯ!! Не витримала дівчина і потім продовжила:

            Анжеліка: Я на це очі закривати не буду, підіймеш ще раз руку на мене, то перестанемо зустрічатись

            Хлопець роздратовано, але не в адресу дівчини кинув пару лайливих слів і сів обдумуючи кожне слово, а тим часом водій трамваю вже і забув про свій маршрут, його цікавив фінал і от нарешті:

            Герман: Кохана… Пробач мене дурня…

            Анжеліка: Любий, я тебе пробачу, але я тобі сказала…

            Водій трамваю ледь не випав через перекриття від такого примирення, він очікував від дівчини все, але егоїзм точно не чекав, тим не менш він ще більше став поважати хлопця і навіть особисто підійшов та потиснув йому руку, але порадив знайти кращу, той просто подякував за пораду і нічого не сказав дівчині і попросив його не розпитувати.

            Тим часом янгол смерті Аваддон спостерігав за парою і вже був готовий вбити Анжеліку як тут його зупиняє диявол Суккуб словами:

            диявол Суккуб: Е! Стій дурень! Нехай поживуть, мені її так душенька потрібна…

            Аваддон: Та щоб тебе! Я так ніколи її не вб’ю! Злобно прохрипів янгол.

               диявол Суккуб: Вб’єш, куди ти дінешся, але перед цим я спокушу он цю Богобоязливу повію і вона виконає прохання моє, а Герман цю зраду не переживе.

            Аваддон: Переживе, він сильний хлопець.

               диявол Суккуб: Ну от і побачимо.

            Йшов листопад, Анжеліка та Герман під кінець місяця вже не так розуміли одне одного як на початку відносин, Герман просив Бога дати йому відповідь, що та як робити, відчуття, що вона його зрадить ставали сильніші, навіть сильніше ніж його любов до неї, через це він дуже сердився, не міг нічого робити, адже це відчуття вбивало його.

1 грудня 1939 р. Повернення до Польщі.

            Вранці Анжеліка та Герман мали роз’їхатись, вона у Бидгощ, а він у Варшаву, виконувати свій обов’язок після такої довгої відпустки. Вони стояли і дивились один на одного, Герман розумів вже в той день, що ця зустріч, поцілунки, обійми – останні, він все вже прекрасно розумів, але десь в глибині душі вірив, що може зустрінуться. Анжеліка пішла у вагон, їх закрили і потяг зрушив з перону, а через п’ять хвилин поїхав і Герман до Варшави, він всю дорогу проводив у роздумах, спогадах, трохи спав, а коли доїхали до кордону щось в темряві знайшов поїсти.

            На щастя потяг один і другий пропустили через кордон, Герман не помітив як прибув в окуповане місто Варшава, звичайно його зустріла армія польських солдат, там йому розповіли про вторгнення Радянських солдат на територію Польщі, політичний поділ земель та інші історії за час його перебування у відпустці, ще було темно, а на календарі вже була нова дата – 2 грудня 1939 р. Анжеліка прибула вранці 2 грудня і одразу знайшла поштову станцію та відправила лист у Варшаву Герману сповістити, що з нею все гаразд і вона жива, у відповідь Герман написав, що його зустріли друзі та співслужбовці.

Кінець грудня 1939 р. Обман і зрада.

            Герман та Анжеліка активно листувались, вона йому писала про почуття, а він їй, хоча розумів, що зрада близько, так проходив час і настав той день 31 грудня 1939 р. Анжеліка нічого не підозрюючи пішла містом як тут вона натикається на перехожого повз хлопця – поляка:
           

            Анжеліка: Ой, вибачте, я не помітила вас. З усмішкою сказала дівчина.

            Перехожий: Все гаразд! Можемо піти на каву?

            Дівчина забувши, що в неї є хлопець – погодилась, навіть не розуміючи, що це вже зрада. Вони говорили довго, дівчині новий хлопець сподобався і вони домовились піти ще на зустріч. На наступний день 1 січня 1940 р. Анжеліка і Ян Хорольський пішли на довгу прогулянку, а тим часом до міста приїхали два листи від Германа, але на ці два листа вона не відповіла, лише погодилась на наступний день йти на побачення з Яном. Побачення їй сподобалось і вона забула скільки всього зробив Герман для неї, як старався, як любив та що говорити вже – повія одним словом. Десь через днів п’ять після побачення вона відписує Герману, але настільки сухо і без емоційно, що Герман вирішив без попереджень приїхати у Бидгощ там він ходив дуже обережно, щоб знайомі не розтринділи, все йшло за планом і ось він натрапив на кафе, інтуїція підказала, що саме тут треба бути і не помилився, дурочка Анжеліка і той Ян закохано дивились один на одного і зайшли в кафе, Герман був настільки розлючений, що вскочив у кафе, дістав пістолет та вистрілив у Яна… В кафе крики, паніка і перелякані очі Анжеліки, він не дочекавшись пояснень робить постріл в її сторону, бачить, що вона не втрачає свідомість і намагається сказати пробач він зі словами: «Бог тебе пробачить, а я після того як зроблю справу» вистрілює ще декілька разів і тільки тоді вона падає на підлогу та помирає.