Частина перша

Жанр: Фантастика, Історичний любовний роман

Автор: Дмитро Яновський

Головні герої: Анжеліка – Анна Шемальська, янгол смерті Аваддон та Герман Тодольський

Ідея: Дмитро Яновський

Частина перша

            Останній літній ранок 1939 року у польському місті Бидгощ був самим щасливим, не дивлячись на те, що це був останній день літа. Ввечері Анжеліка – Анна Шемальська зустріла хлопця польського військового Германа Тодольського, вони одразу після знайомства завели розмову, і звичайно вони були оптимістично налаштовані.

            Анжеліка: Герман, дякую за вечір, надіюсь завтра зустрінемось?

            Герман: Так, мені все сподобалось і завтра думаю ми побачимось…

            Анжеліка: Тоді до завтра!
            Герман: До завтра! Герман обійняв Анжеліку і вони розійшлись по своїм домівкам.

            Вечір молодим запам’ятався на все життя, в серцях їх запалали почуття, симпатія, любов, військовий Герман навіть не підозрював, що його чекає на наступний ранок, а тим часом Анжеліка у вечірній молитві подякувала Богу за пройдений день та лягла спати, адже вона була із сім’ї ревносних католиків.

Ранок 1 вересня 1939 р. Бидгощ Польща

            Ранок у містян почався жахливо, німецькі загарбники окупували польське місто, частина панікує, деякі намагаються евакуювати своїх близьких, а деякі не можуть зрозуміти, що відбувається, Анжеліка і Герман якимось чином зустрілись і йшли по місту як хтось крикнув з натовпу:

            Хтось: Віддай мою дружину і дітей паскуда!!

            Нім. солдат: Ще одне слово і я тебе застрелю!!

            Хтось: Пішов ти!! І ногою вдарив у сонячне сплетіння військового, діти і його дружина Сара Рахман вискочили і кинулись хто куди аби врятувати життя, пізніше заарештованого місцевого Рабина Давида Рахман відпустили, як? Питання цікаве і дивне, тим більше вони вночі переїхали у Варшаву, а згодом до Радянської України.

            Анжеліка з Германом рятувалась, хоча було ризиковано бігати під кулями обох сторін, але все ж якось вони вийшли, нажаль місто не відбили, а Герман попросив у командира Йозефа Падеревського дати можливість врятувати дівчину і вийти за межі Польщі. Дозвіл надали, але на три місяці, тобто до грудня 1939 року.

            Анжеліка: Ух! Нарешті ми на кордоні біля прекрасної України, тут нас війна не застане… Уххуху! Раділа дівчина, не знаючи, що вона скоїть.

            Герман: Так, це добре, але знаєш… я якимсь чудом пройшов з глибокою раною до цього кордону, клята війна! Але нічого, все гаразд, головне живі.

            Анжеліка: Так! Ми живі, і я рада, що поряд з тобою я почуваю себе в безпеці.

            Часу було обмаль, тому вони пройшли кордон без перешкод і направились у Житомирську область, треба було знайти село, щоб поїсти та прийти в себе. А на ранок вони пішли у місто Житомир, там вони і розмістились:

            Анжеліка: Бачила тут є костьол в тому глибокому загадковому місці і у православних гарний Собор, кажуть з його дзвінниці відкривається вид на місто, підем подивимось?

            Герман: Спочатку відпочити треба, а тобі все розважульки якісь… Трохи грубо сказав він, ніби дорікав, а насправді він був втомлений і не в силах був приховувати біль та втому.

            Анжеліка: Гаразд! Тоді відпочинемо і підемо! Вони ще не знали, що в Радянській Україні діяв атеїстичний режим, але все ж в місті Житомир функціонував один на все місто старий костел святої Софії.

            Тим часом янгол смерті Аваддон спостерігав за молодими і сердився, що він Божий воїн не може впоратись із простою задачею, поки в цей час його брат архангел Гавриїл міг сповістити приємну новину і зробити це легко, він сів і думає:

            Аваддон: В Польщі не вдалось, поки повзли не впорався, поки йшли до села вже майже майже і знову не те…

            Арх. Гавриїл: Не ний! Неочікувано він промовив до брата.

            Аваддон: А що!? Ти краще за мене робиш справи аніж я! Я не нию, а констатую факт! Висловився нарешті накипілим Аваддон.

            Арх. Гавриїл: Невже ти став безсилим? Згадай часи коли ми вбили фараонівських слуг, а як ти його сина особисто безжалісно перетворив на мертвого…

            Аваддон: Пам’ятаю… Але я не маю тих сил вже! Грубо відповів Аваддон.

            Арх. Гавриїл: Хочеш розкажу про зустріч з Марією?

            Аваддон: Давай…

            Арх. Гавриїл: Так от, в той час мало збутись пророцтво про народження Месії і я як благий вісник мав за дорученням Творця сповістити матір Сина людського з Божою природою, я це прийняв мужньо і пішов на Землю… Тоді Марія йшла по вулиці де була купа людей, Йосип десь був в бігах і я промовив: Марія, для неї вперше було ніби здалося, але я вдруге сказав: Марія! Не бійся! Я пішов на зустріч і вона була трохи налякана, а я сказав:

Богородице Діво, радуйся,

благодатна Маріє, Господь з тобою.

Благословенна ти між женами і благословенний плід утроби твоєї

            Ти народиш сина від самого Бога, і назвеш ти його Ісус, в ту секунду вона стала вагітною, а я пішов до Йосипа, бо він подумав, що Марія йому зрадила з кимось, але я йому сказав, що то син Бога і він має про нього піклуватися, то от до чого я, а до того, що не треба здаватись, якими б не були задачі, ти маєш йти до кінця, надіюсь ти мене зрозумів?

            Аваддон: Так, брате, я тебе зрозумів

            Янголи полетіли до Царства Бога, бо час вже був повертатись, Анжеліка та Герман прекрасно проводили час, війна далеко, а вони в безпеці, але у Германа були сумніви щодо Анжеліки, в собі він був впевнений, а от в ній… Недовіра була тільки в нього, адже вона йому вірила і знала, що він не зрадить.