Розділ 7. Лікування

Після великих битв, навіть при штабі рук не вистачало. Бідні медсестри носилися як очманілі разом із лікарями, щоб врятувати життя. В такий час і мені після основної роботи доводилося в такі часи допомагати в операційній. Саме там знання повитухи мені знадобилися, не те щоб я сама пологи приймала, але добре знала трави, що яка трава може зробити. У режимі постійної нестачі ліків, трави виявилися єдиною панацеєю. Звичайно ж, вони не могли допомогти вправити кістки, для цього потрібна справжня операція, яких я, зрозуміло, не проводила. Максимум, що мені доводилося робити, це накладати шви. Тільки тому варто було просто піти й залишити все, як є, але від думки, що дівчинка може і померти, так недоречно прокинулася совість. Не можна її кидати на загибель. Нахилилася і поцілувала її чоло, гаряче, вже почався запальний процес.

Дівчинка завмерла після мого поцілунку, а потім почала смикатися і мукати ще наполегливіше. Я була на подібній операції та бачила, як досвідчений лікар вправляв кістки. Мене трясло від нервів, але вибирати не доводиться. Насамперед вирішила підстрахуватися. Зв'язала жриця, зробила йому кляп із тканини про всяк випадок. Маленькі двері до сходів засунула шафою, мало не зірвавши собі спину. Розтопила маленьку глиняну грубку, яку, можливо, використовували для сушіння трав. Води тут було мало, лише кілька глечиків. Вимила свої руки й обличчя, на волосся часу не було, як, власне, і води, тож замотала його тканиною, так щоб не заважало. Витерла від бруду малечу, поки в печі варилися відвари. Усе це зайняло багато часу, вже стемніло, і мені не залишилося нічого, як принести в мою імпровізовану операційну всі масляні лампи.

До моменту, коли я остудила відвари, знайшла необхідні предмети для операції й уперше вдалася в питання, а чим її різати? І немов сама дівчинка вирішила мені відповісти, замахнувшись на мене кинджалом. Їй не пощастило, реакція в мене, як виявилося, хороша, а сама вона не здогадалася спочатку себе розв'язати, а потім уже нападати. Скрутила її обережно. Якщо я навіть врятую її, мені дякую за це ніхто не скаже. Прив'язала назад до столу, перевірила, чи не гарячий настій сон-трави, виявилося - ні, цілком підійде. Витягла з її рота кляп, вона закричала, я залила в неї першу порцію, і тямуща дівчина затулила рота, дивлячись на мене сповненими ненависті й страху очима. Наче мені дуже хочеться її рятувати! Натужно зітхаю, те, що вона рота не відкриває, для мене не проблема. У мене ж три молодші сестри, і скільки разів ці маленькі зарази відмовлялися пити ліки, не злічити. Затискаю їй ніс, дівчинку вистачає ненадовго і зовсім скоро вона випиває відміряну мною частку. Не затуляю їй рота, чекаю, що вона закричить, але вона лише злякано дивиться, як я стерилізую руки за допомогою спирту і вогню. Вона злякано запитує щось, коли забираю її кинджал і стерилізую його так само як і решту предметів. Знаю, що вона налякана, тому вирішую її заспокоїти. Гладжу по голові й тихо співаю колискову, як би співала своїм сестричкам. Вона засинає через якийсь час, і я починаю операцію.

Руки в мене не тремтіли тільки тому, що в цій справі помилки небажані. Зазвичай, щоб з'єднувати кістки, використовують спеціальний сік однієї рідкісної рослини, він скріплює кістку, доки та повільно зростатиметься кілька місяців. Зламана кістка в дівчинки змістилася, найімовірніше, через те, що з неї зняли бандаж, який я спорудила. Сік потрібної мені рослини, звісно ж, не зберігався в імпровізованій травниці, але зате були її запаси в сушеному вигляді. Причому сушили її зовсім недавно, тож, скриплячи зубами, ледве нашкребла потрібну кількість. Зашивала я все це швидко, куди швидше, ніж думала. Щоб зафіксувати руку в потрібному положенні, використала глину, якої в храмі, побудованому з неї, повно. Для міцності зробила розчин з однієї клейкої трави та звичайної ялинкової смоли. Порвала ще одну фіранку на рівні смужки та спорудила ще один бандаж, для фіксації руки. Мені здавалося, минуло небагато часу, поки я закінчила, перевірила, що глина застигла і змусила дівчину випити ще порцію сон-трави й жарознижувального настою.

Зрештою я її розв'язала, написала інструкцію просто на стіні їхнього храму, зірвавши якусь ганчірку, що заважала. Не знаю, наскільки точно в мене вийшло, але я старалася, щоб було зрозуміло. Навіть рецепти настоїв їм показала, я, щоправда, без поняття, як у них ці трави називаються, тому вивантажила все купками просто на підлозі. Вирубала знову прапором жерця, що прокинувся, і зі спокійною совістю зняла засув з великих дверей, з метою піти. Перше, що мене здивувало - це яскраве ранкове світло. Уже світанок, я всю ніч працювала, а мені навіть дякую за це ніхто не скаже. Немов цього було мені замало, як сяйво сонця закрила величезна постать, що змусила мене метнутися назад, але вже було пізно. Двері в їхній храм вибив велетень, поки я побігла до другого виходу. Ось тоді я пошкодувала, що взагалі чіпала ту шафу. Часу її тягати не було, тож не знайшла нічого кращого, ніж сховатися в шафі. Двері всередині, звісно ж, не зачинялися, але я щиро сподівалася, що всередину ніхто не полізе.

Почулися крики, переважно чоловічі, я затамувала подих, але це не допомогло. Мене знайшли, причому дуже скоро. Звичайний чоловік, такий самий напівголий, як і жрець, відчинив шафу і схопив мене за плечі та руки, щоб витягнути звідти. Я відбивалася, поки не з'явилася підмога у вигляді велетнів. Вони мене натовпом і скрутили, руки зав'язали канатом і чомусь підвели до стіни, на якій я залишила вказівки для дівчинки. Навіщось показали на ганчірку, що валяється на підлозі, а потім на стіну. При цьому вони так обурено кричали, що я одразу зрозуміла, не мовою сіреньких говорять. Що вони хочуть? Щоб я стерла цією ганчіркою те, що написала? То навіщо вони мені руки за спиною зв'язали?

Дівчинку з вівтаря підняв велетень, я кинулася до нього, бо він зовсім не притримував її зламану руку. Вона мало не травмувала її знову, і все через його недбалість!