№9

Пам'ять   (10. 05. 2024 - 13. 05. 2024) 

"У тебе і так красиве волосся. 
Навіть не думай його фарбувати!" 
"Програмуванню краще навчися. 
Ти все одно не вмієш малювати." 

"Ти взагалі нічого не можеш. 
Не уявляю, як ти будеш жити." 
– І після всього цього ти ще кажеш, 
що я маю когось з вас любити?? 

Я проведу тебе крізь пекло. 
Не забувай – я завжди поряд. 
І якщо ти усе забудеш, 
я збережу кожен наш спогад. 

Я просто хочу нарешті померти. 
Просто зникнути хочу назавжди. 
Всі ви не "рідні", а огидні та вперті. 
Не хочу нічого з вами спільного мати. 

"Ти маєш робити усе і одразу! 
Усе, що ми скажемо, усе, що НАМ треба!" 
"Які в тебе можуть на нас бути образи?! 
Це все – твої особисті проблеми!" 

Я обіцяю пам'ятати. 
Я обіцяю, що помщуся. 
Разом з тобою в саме пекло 
я обіцяю, що спущуся. 

Мене всі порівнюють з іншими дітьми. 
Для них, хто завгодно – кращий за мене. 
Я не маю жодної причини, щоб жити. 
Та, схоже, я ще не готова померти. 

Я ще не готова опинитися в пеклі. 
Я ще недостатньо накоїла лиха. 
Я ще не зібрала людей коло себе. 
І я ще жодного з них не вбила. 

Ми повернемось на поверхню 
і знищимо всіх, кого знайдем. 
Світ перетворимо на пекло. 
Я все життя цього чекаю. 

Я не залишу передсмертну записку. 
Я піду тихо, ніхто навіть не взнає. 
Я ні з ким з них не була надто близька. 
Вони мене майже не помічали. 

Я повернуся, коли всі забудуть. 
Я знищу кожного, хто мене зрадив. 
Можливо вони вибачатися будуть. 
Та вже буде пізно. Це вже буде марно. 

Я не пишу вірші про "радість". 
Просто не вмію так писати. 
Я знаю тільки "злість" та "заздрість". 
Це все, що можу відчувати. 

З життям мені не пощастило. 
Та може, пощастить зі смертю. 
Можливо, це буде не скоро. 
Я обіцяю їх всіх вбити.