Частина П'ята

-Котляр, тобі кінець нахрін.--вбігши в роздягальні, в ніздрі вдарив рідкий запах хлору та різкий поту. Може їм аромодифузор подарувати?

-Ооо, Княжна ти, що до нас в гості?-заржав Коля з паралелі, і пограв бровами.

-Ев Ліля, нічого що ми тіпа голі нє?- закрившись футболкою Юрченко, красномовно вказав на вихід і великодушно мене послав. 

В нього комплекси чи як? -Боже, що я там не бачила?

Вловивши рух збоку, і запримітивши голову Котляра,  запустила в нього першим попавшим рушником. -Якого хріна, Сергій?-закричала.

Він підняв на мене насмішкуватим погляд, і посміхнувся куточком губ.

-Лілька вийди вже звідси!-шикнув хтось з хлопців, але впевнене Сергієве. "-Геть пішли", і в роздягальні не залишилось нікого.

Ого, щось новеньке, зазвичай коли він хоче мене принизити, це відбувається при комусь. Хтось змінив правила? Цікаво..

-Ти про що, Лялю..?--лукаво.

От холєра! Він ж знає, чого я прийшла.

Запустивши п'ятернею у волосся, він присів на лавку і посміхнуся. -Ааа, ти прийшла поговорити про те як ми переспа...

Закінчити цьому придурку я не дала, скоротивши відстань в кілька кроків, закрила його губи рукою.

Котрял, примружився і запустивши долоні під мою футболку закріпив руки на талії.

Я забрикалась, але марно. Гаразд будемо розмовляти так...Гм.. В нього руки теплі.

-Твоя дівчина не буде проти?-спитала опустивши погляд на його руки. 

Він посміхнувся, і моя долоня здригнулась, я відпустила його. 

-А вона дізнається?-нахабно

-Ти козел.-сказала серйозно, і спробувала ще раз вирватись з кільця його рук. Марно, він лише розсміявся, і притис мене до себе ще міцніше, мої груди зупинились категорично близько він його обличчя. За рахунок мого зросту, і його гм...Сидячого положення..? Це було занадто.

Легко торкнувшись його плечей, повалила його на лавку, і сама полетіла за ним.

Упс, цього я не продумала.

Опинившись в кількох міліметрах від обличчя Сергія, видихнула, його тіло було надто близько до мого, а руки...Руки буквально впились в шкіру.

В пам'яті вспливла висока і красива, дівчина Котляра...Як її звати доречі? Пофіг буде Версачка, поки не дізнаюсь її імені.

-Пусти.-тихо прошипіла, але не зробила і руху щоб пришвидшити це.

Що зі мною?.

-Ні, і доречі про слухи...-він посміхнувся. -Ти ж хотіла війну?

Так, але я цього не очікувала!

Те що ми виросли, і замість тараканів у шафці, він став розпускати слухи що ми "переспали" і я його дівчина.

Ну це...Не та бляха війна на яку я розраховувала!

Попрошу поставити зірочку, та написати коментар це дуже підтримує ❤️

Гарного дня/вечора! 

🤍🎀