6

 Ми одяглися дуже швиденько. Всього за пів години. Зазвичай на вибір одягу, макіяж і зачіску  моя подруга витрачає не менше години. А тут вона в рекордно короткий термін вклалася!

Якщо Мій прикид був простенький, - чорні штани і чорна кофточка, (хоча якщо стежити не тільки за модою, а й за погодою, то мені слід було надіти чорну майку і шорти, адже спека сьогодні повинна була бути ще сильнішою, ніж вчора),  - то Мусін образ вражав наповал. Вона виглядала надзвичайно ефектно! Рожеве плаття від Крістіан Діор, яке подарувала їй моя мама, туфлі на «голках». Так я називала туфлі на високих підборах. І на додачу білий капелюшок. Я, як побачила її, то так і сіла на стілець, роззявивши рота так широко, що туди могла не тільки муха залетіти, а й цілий горобець. Ніколи не вгадаєте, що вона мені відповіла на моє мовчазне запитання.

- Ти що думаєш, я піду в лікарню у такому лахмітті, як ти?! - мовила Муся, вдивляючись у велике дзеркало. - Ні! Я хочу, щоб він усвідомив для, чого дерся аж на другий поверх. Заради такої неземної краси можна і на хмарочос видертися!

Так, его і самозакоханість у Марії Маресенко, - таке було повне ім'я і прізвище Мусі, - не знало меж!

Але це було ще не найгірше на, що мені варто було очікувати. Моя подруга попросила мою маму, щоб її шофер на мерседесі білого кольору відвіз нас до лікарні. А моя матуся їй ніколи не могла ні в чому відмовити. Ви можете собі уявити, якими були шокованими люди у медзакладі, коли уздріли таку дамочку на такій шикарній машині? Я замітила навіть зацікавлені і вражені обличчя, котрі визирали із вікон. Та й ще шофер відкрив нам дверцята! Мені було так стидно, не знала, куди очі сховати. Я стала червоною, як буряк. Але Муся, - я була вражена її витримці, - вона, як ні в чому не бувало, на своїх шпильках-дрильках та із поставою, як у королеви Англії направилася до лікарні, ніби не відаючи, який фурор викликала у присутніх. Біля палати хворого ми зустріли жінку, на котрій лиця не було від переживання за здоров’я пацієнта.  Муся їй щось зверхньо сказала й та в ту ж секунду сказилася, неначе ужалена бджолою. Ні, не бджолою,  а … Хто там найбільший із кусючих комах? О так! Згадала. У незнайомки був такий вигляд, неначе  її ужалив шершень. Вона накинулася на Мусю, зірвала з неї капелюшок і, коли б не медсестри, які схопили скажену жінку, то та б придушила мою бідну подругу своїми ручищами. Я забрала Мусю швиденько звідти, посадивши її в машину. Шофер нас швиденько повіз звідти геть.

У машині я дізналася неприємну новину. Пацієнт, котрого ми відвідували був Антон Дзундза. А та жінка в чорному вбранні - Лариса Іванівна, його мати. Ця звістка змусила  моє тіло  заціпеніти. Як Муся могла зі мною таке утнути?! Як вона могла мені не повідомити, що ми їдемо провідувати Антона, з яким дружимо іще зі школи. Я їй таке точно не пробачу. От коли я пожаліла, що «не тусуюся в інтернеті». Тобто не маю сторінки ні в тік-тоці, ні в інстаграмі, ні в твітері, ні в фейсбуці. Там про це усі точно уже знають, окрім мене. Я відчула себе страшно відсталою.

Але як я не впізнала маму Антона, коли побачила жінку, яка намагалася вирвати все волосся на голові Мусі?

«Так їй і треба! - вирішила я. - Вона мені таке не повідомила. Заслужила це!»

Напевно, я не впізнала Ларису Іванівну через те, що просто не очікувала її тут побачити. Ну, хіба я могла собі уявити, одягаючись вранці, що пацієнтом, якого ми зібралися провідати - буде Антон?! Та якби мені цього ранку хтось таке передрік, то я б точно в таке не повірила.

Я ніяк не могла повірити в це, але виявляється, це було правдою, все те, про що мені твердила Муся. Лариса Іванівна звідкись довідалася, що її син поліз до вікна гуртожитку, аби провідати саме Мусю, аби тій подарувати шикарний букет квітів, помилково вважаючи, що її син все ще зустрічався із Марусенко. Її подруга і її друг уже розсталися.

Річ в тому, що ми втрьох разом вчимося у поліцейській академії. Я, Муся і Антон. Він закохався в Мусю ще у першому класі, але дівчина йому взаємністю не відповідала аж до випускного класу. Не знаю, як у нього все-таки вийшло спокусити неприступну Марію Марусенко, першу красуню школи, весь наш клас дивувався цьому. Може, до відьми сходив за приворотним зіллям?! Але в одинадцятому класі Муся закохалася в нього по вуха. І у них почався пристрасний роман, який тривав майже рік. Потім почалися літні канікули, і ми з Мусею поїхали на море загоряти. Там вона зустріла хлопця своєї мрії, як вона сказала мені, старшого від неї аж на сім років, а то й більше. У них закрутився шалений, курортний роман. Муся всі ночі проводила з ним, тому я спала в ліжку в цілковитій самотності, і навіть в день я нудьгувала без неї і загорала на пляжі одна. Від цього, приїхавши додому, я стала схожа на мулатку, мене навіть власні батьки не упізнали. Проте виглядали ми з Мусею, як кава з молоком. Мій батько навіть з цього приводу пожартував:

- Лялечко, чому ти Мусі все сонце загороджувала? - сміявся він. - Подивись на неї. Через тебе вона немов у Тайзі засмагала, а не на Мальті.

Цю різницю побачив і Антон, звичайно. У нього з'явилися підозри і нарешті через місяць в серпні вони розійшлися. Дзундза не їв, не пив і весь час за Мусею ходив. Але вона його розлюбила, і це було остаточно. Бідний хлопець сам на себе не був схожий. Весь виснажений, в одному і тому самому одязі ходив, не причісувався і не голився. Через місяць після їхнього розриву Антон раптом змінився. Став знову веселим, охайним, словом, сяяв, як зірочка в небі. Було видно, що він заспокоївся і забув Мусю. Потім ми з подругою поступили разом в поліцейську академію, і вважали, що наші шляхи розійшлися із Дзундзою. Та не так сталося, як гадалося. В перший день навчання ми зустріли на парах, не повірите кого. Так, Антона Дзундзу! Хлопець також поступив в той же навчальний заклад, що і ми з Мусею. По ходу, хлопець не зумів забути своє перше кохання й тому вибрав стати поліціянтом, щоб не втрачати з виду Марусенко.