1 розділ

Зайшовши в пусту квартиру, Аліса важко видихнула, здається, цей звук розійшовся по маленькій квартирі луною. 
Не вмикаючи світла, вона попленталась на кухню, на ходу знімаючи кросівки та куртку. Дістала з холодильника пляшку води і, не беручи склянку, випила прямо з неї. 
Квартира виглядала пустою, навіть незважаючи на те, що Аліса жила тут уже пів року. За все своє життя після повноліття вона не жила на одному місці довше, ніж пів року. 
Їй подобались великі панорамні вікна, які б відкривали вид на нічне місто. Де люди поспішали додому до родини або ж на зустріч до друзів, з якими давно не бачились. 
Із вікон спальні вона роздивлялась останні барви дня, які замінювала темрява. Шум унизу привернув її увагу, на превеликий жаль вікна її квартири виходили на задню сторону будинку, де в кількох метрах стояли сміттєві баки. 
Там хтось копирсався, щось шукав. 
Мабуть, якийсь безхатько. 
Не вважаючи це важливим, вона лягла в ліжко абсолютно без сил, щоб переодягнутись, не кажучи вже про приготування їжі чи приймання душу. 
Аліса прокинулася від незрозумілих відчуттів, наче щось сталося, але що вона не розуміла. 
На годиннику була четверта ранку, вставати ще зарано та й немає куди. Вчора її звільнили через хамство клієнту, хоча винен був він. 
"Клієнт завжди правий, навіть якщо ти так не вважаєш", – ось, що завжди їй повторювали на роботі. 
Пролежавши в ліжку до п'ятої та зібравшись із силами, вона все таки піднялась з ліжка, увімкнула чайник на кухні, дістала глибоку миску та закинула туди вермішель швидкого приготування, посипаючи зверху приправами. Через кілька хвилин вермішель була залита кип'ятком та накрита кришкою, сама ж Аліса вирішила винести сміття. 
Усього лише кілька хвилин, поки вона спуститься на ліфті з четвертого поверху, дійде до баків і повернеться назад, хвилин десять максимум, навіть менше. 
Та не встигла вона навіть дійти до сміттєвих баків, як почула пронизливий крик дівчини. 
Крик дівчини був наповнений страхом та жахом. Із спокійної ходи Аліса зірвалась на біг, абсолютно не знаючи, що там відбувається, але вона знала одне: цій дівчині потрібна допомога. 
Добігши до контейнерів вона побачила білявку, яка сиділа на землі та плакала. Хоча ні, це не можна описати як просто плакала. Вона була в істериці, дівчиною трусило, вона схлипувала і знову продовжувала плакати, захлинаючись слізьми. 
– Що сталося? – Аліса намагалась допомогти дівчині встати, але та ледь трималась на ногах, не відриваючи погляду від контейнерів. – На тебе хтось напав? Щось вкрали, зробили боляче? 
– Там, – ледь вимовила вона, вказуючи на один з контейнерів, її рука тремтіла, коли вказувала туди, наче там був її найбільший страх. 
Посадивши дівчину на сходи та сперши її до задніх дверей недалеко від контейнерів, Аліса підійшла до того, на який вказувала білявка. 
І який був її шок, коли замість купи сміття в контейнері лежало повністю оголене тіло дівчини. 
Удихнувши жахливий запах вмісту контейнерів, вона торкнулась зап'ястя незнайомки, пульсу не було, тіло було холодним. Вона була мертва. 
Біла, майже мармурова шкіра, наче у ляльки. 
Відходячи від контейнерів, Аліса дістала телефон набираючи 102. 
– Це поліція? У нас тут труп у контейнері для сміття. 
Назвавши адресу, Аліса одразу ж зателефонувала до швидкої. 
Через кілька хвилин приїхала швидка, і одразу за нею – поліція. 
Як виявилось, у білявки стався нервовий зрив і її терміново госпіталізували. Не встигла карета швидкої допомоги від'їхати, як до Аліси підійшов чоловік років сорока. 
– Слідчий Тимофій Іванович Нагорний, – представився він, показуючи посвідчення. – Це ви викликали поліцію?
– Так, – сухо відповіла Аліса, дивлячись на те, як виймали тіло дівчини з контейнера, ще при першому погляді вона помітила їх жахливу схожість, каштанове волосся, ближче до темно-русого. Схожі риси обличчя та фігура. 
– Дівчино.
– Що пробачте? 
– Я запитую, про те, чи це ви знайшли тіло і як це відбулося?
– Ні не я, тіло знайшла інша дівчина, її щойно забрала швидка з нервовим зривом. 
– Як ви опинилися тут?

– Прийшла ногами, – занадто різко та роздратовано промовляє Аліса,  – я йшла викинути сміття, коли почула крик, і побігла ще швидше. Тут була блондинка, вона сиділа на землі недалеко від контейнерів і плакала, у неї була істерика. 
– Чому ви побігли? – "що за тупі запитання" проскочило в голові Аліси, закотивши очі, вона продовжила: 
– Послухайте ще раз, я йшла викинути сміття, коли почула, як хтось кричить, подумала, що на когось напали. Що, по-вашому, я повинна була робити? Стояти стовпом і чекати, коли хто щось зробить? Я й побігла на крик, навіть сміття загубила. Прибігла сюди, а тут вона на землі сидить і ридає. Я допомогла їй встати, запитала, що сталося, вона нічого не відповідала, потім сказала "Там" і вказала на контейнер. Я підійшла ближче і побачила тіло, перевірила пульс, але дівчина була вже мертва. Я й зателефонувала до вас, а потім у швидку. 
– Ви знаєте дівчину, яка знайшла тіло? 
– Ні, але, здається, вона живе в одному під'їзді зі мною. 
– Тобто ви не знаєте її. 
– А зобов'язана? Я не запам'ятовую всіх людей навколо. І дівчину, чиє тіло вона знайшла, я вперше бачу. То я можу йти? 
– Так, – ледь, не скрегчучи зубами, промовив слідчий. – Ви вільні, але будьте готові до того, що вас можуть викликати до відділку. 
– Як скажете. 
Посміхнувшись йому, Аліса покинула місце злочину, залишаючи цих не зовсім приємних людей у менш приємному місці. 
З тих пір, як вона вийшла з квартири, пройшло не менше, ніж півгодини. Вермішель давно стала холодною, та й їсти уже не хотілося. 
Аліса повернулась у своє ліжко, кутаючись у ковдру, тим самим ховаючись від того, що сталося.