Сніжна надія

… 
Минуло п’ять років. Ми з Бель дуже змінилися з того часу: стали підлітками; і світ також мінявся разом з нами. 

Цього року на Різдво зовсім не випало снігу. Бель це надзвичайно засмучувало. Вона часто за обідом нарікала на погоду, мовляв: «Зима вже закінчується, а снігу ще навіть не було». І я з нею згодна. 

А чи задумувалися ви, чому сніг падає і чому він білий? Я от гадаю, що білий — це колір надії. 

Сніг зі свої приходом приносить надію на краще. Один раз в рік обов’язково має випасти сніг, щоб очистити світ від бруду, який не дає нам вільно дихати. І якщо сніг досі йде, то люди ще мають можливість на краще, а якщо ні — світ приречений загинути. 

Я дійсно вірила в це, а тому зазвичай довго не могла заснути в такі ночі, як сьогодні, і знесилена від марних очікувань засипала лише опівночі, коли глухі удари годинника нагадували колискову. 

Та щось збудило мене цієї ночі. «Холодно!» — застукотіла зубами я і напівсонна підійшла до вікна. «Зачинене», — переконалась. Та відкривши очі ширше, ледве стрималась, щоб не закричати: «Сніг!». 

Взявши подушку, я сіла на підвіконня і задивилася на падаючі сніжинки. Вони кружляли в повітрі, немов танцюючи казковий танок, а потім легко опускалися на землю, покриваючи її білим м’яким пухом. 

І мені вперше здалося, що ці малесенькі сніжинки схожі на людей. Кожна з них неповторна і унікальна, з дивним візерунком, який не зустрічається двічі; так само як люди: немає двох однакових, і навіть якщо зовні вони дуже схожі, то всередині зовсім різні. 

Всі люди прагнуть досягнути свого ідеалу, хоч вони йдуть до нього різними шляхами. Маленькі ж сніжинки летять до землі і не знають, що з ними трапиться: якусь з них, відразу розтопчуть, тільки-но вона торкнеться підлоги, інша навіть не встигне долетіти, розтанувши в чиїхось руках, а третя буде лежати вкупі з останніми до приходу тепла і повернеться додому, щойно пригріє сонечко. 

В кожної своя доля, але в них є єдина ціль: діждатися свого часу і відправитися в небо, звідки вони прийшли. Вони не мають мрій, думок, та в них є їхнє призначення, яке вони мають обов’язково виповнити. Ось тільки, щоб досягти цього, в них попереду є сотні зим, а у людини — лише одне життя, на протязі якого вона шукає себе, свій шлях, виконує прописану для неї місію, здійснює багато помилок, але головне: встигнути їх виправити і віднайти своє місце. 

Зненацька з моїх уст, перериваючи міркування, злетів приголомшливий висновок: «Неважливо хто я зараз, де знаходжуся і що роблю, я була і буду лялькою, якій судилося з’явитися на цей світ, щоб посіяти в дитячі серця добро, здійснити мрії і подарувати дітям віру в чудеса». 

— Дівчатка, досить спати! Сніданок вже на столі. — не очікувано пролунав дзвінкий голос Тома. 

Бачили б ви обличчя Бель, коли вона прокинулася і подивилася, яка завірюха на вулиці. Так, лише її обличчя могло сказати наскільки вона була здивована і щаслива, бо за весь ранок Бель не вимовила ані слова. І тільки вибігши на поріг будинку пізніше, вона на весь голос протяжно загомоніла: «Сніг! Сніг!».

Цілий день, аж до самого вечора, ми ліпили сніговиків, будували сніжні замки, малювали ангелів, лежачи на землі і розводячи руками. Було дуже весело! 

А Бель… До речі, про неї. Зараз я вперше подумала про те, що жодного разу не розповідала нічого про Бель. Але є дуже багато речей, які ніхто крім мене скоріш за все не знає. 

На перший погляд привітна сонячна дівчинка, яку я зустріла колись, здалася мені такою простою і відкритою, готовою обійняти весь світ, однак за усмішкою часто таїться сумна історія. І лише тепер, пізнавши справжню Бель, я можу розказати вам про неї. Це дівчина, яка в свої п’ятнадцять років, вірить в Діда Мороза сильніше, ніж будь-яка маленька дитина; дівчина, якій більше не сняться сни, з тих пір як мама покинула її; дівчина, яка ніколи не плакала, принаймні я не бачила її сліз; дівчина, яка завжди їсть лимон без цукру, яка обожнює свого тата і шоколадне морозиво; дівчина, яка надзвичайно боїться павуків, любить голосно сміятися, а ще ненавидить мовчати, але вміє уважно слухати. 

Завдяки Бель я можу знову довіряти людям. Вона навчила мене пробачати і я безмежно вдячна їй.