На щастя чи на жаль я не залізна

І ось вона висока худорлява дівчина з гострими рисами обличчя. На її губах, щоках і навіть носі розсипане ластовиння яке вона перед виставою обережно ховає під смішним та навіть трохи страшнуватим грімом. Також перед виходом на публіку Альбіна збира своє і так руде волосся під ще яскравішу перуку, та вже потім в костюмі іде розважати людей. 

Чи смішно їй? Чи хочете вона бачити всі ці обличчя й невинно посміхатися дивлячись на стіну осяяну жовтими й зеленими вогнями? Я не знаю. Вона навіть не зна. 

Я бачу дівчинку. Скоро їх шість років. Вона зі сльозами на очах благає маму:

— Будь ласка! Я не хочу йти! Вона завжди кричить на мене! 

Та матір дивлячись на неї так наче це хробак, а не дитина каже:

— Ти хочеш на сцену? Ти хочеш на сцену!? Не хочеш!? Тоді йди в цирк! Там тебе як клоуна оцінять!

Так. Її матір наче знала та дивилася в майбутнє. Альбіна вже ніяк не зможе хизуватися на сцені танцюючи балет, їй ніколи не заздритимуть дівчата біля телевізора і вона ніколи не збере своє волосся в тугий наче заморожений від лаку пучок. 

Тоді вже п'ять років тому вона прокинулася від болю на обличчі. Стіни в лікарняній палаті були білі як небо на тім світі й гучним ехо лунали жіночі голоси.

— В неї через місяць змагання. Вона одужає до цього часу?

— На жаль ні рани будуть набагато довше заживати.

— А шрами? Довго на ній шрами будуть?

— Мені дуже шкода, деякі з них можуть лишитися на все життя. На лівій стороні обличчя, стегнах та руці глибокі рани.

— Ви взагалі знаєте хто я? В моєї доньки великі успіхи в балеті! Що я скажу колегам? Моя донька тепер не повноцінна? 

— З її здоров'ям буди все гаразд, ми про це попіклуємося. Навпаки в неї дуже міцні кістки, навіть дивно, що після такої аварії вони залишилися цілими.

— Ви навіть близько не знаєте які жорсткі вимоги в спорті й танцях. Туди беруть не багатьох, а коли неї й руки й лице потворне? 

Саму Альбіну попри весь цей біль це не так розчарувало. Вона ще з дитинства ненавиділа танці та ці обставини їй допоможуть назавжди забути про балет і згадувати його наче страшний сон.

Жінки помітили, що дівчина прийшла до тями.

— Доню, ти жива?

— Можливо. 

— Це ж як ти танцювати будеш? Тобі ще тринадцять, а з твоїм лицем сталося таке що публіка боятись буде!

— Ніяк не буду. На щастя чи на жаль я не залізна.

Тепер її життя стане інакшим колись хоч і не скоро вона врятує людство.

Пройшло десять років. Світ за цей час дуже змінився, навіть за десять років я вже не буду говорити в порівнянні з нашим часом. Альбіна виросла. Їй подабалась робота в цирку. Тоді багаті люди наче повернулися в минуле- стали вдягати розкішні довгі сукні й капелюхи, ходити в цирк, слухати оперу. Месенджерами вони майже не цікавились всі чутки вони обговорювали сидячи за столом ресторані, до цих традицій стали повертатися тільки найзаможніші люди. Вони працювали тільки тому що цікаво, в театрі, або були поетами та художниками, були і ті хто працювали в звичайних магазинах- для бідних, для них математика це було звичайне хобі, хоч її продовжували вчити в школі. Бідніші люди вчили її на відмінно щоб знайти роботу, також ці люди вивчали інформатику та фізику щоб вміти користуватися та створювати роботів які багатшим людям забезпечували таке життя. Політика в країні теж змінитись, демократія розсипалась як пил та почалась монархія. Тепер король був головною, найвищою і найбагатшою людиною в суспільстві.