Розділ 4

4. Сенс є у всьому. У тобі лише душа. В мені лише порожнеча. Це рівновага. 

— Що тобі від мене потрібно?  — Запитую в нього. 

Мене чути, бо я близько до Спарти, надто близько. Так близько, що навіть музика вже не важлива. 

— З чого ти взяла? Нічого не потрібно. Ти гарна, і все. Ти будеш моєю Лялькою. — Я шокована його нахабством. 

— Якби я тобі подобалася, я знала б твоє ім'я, а так... — Я не встигаю домовити.  Музика зупиняється, лунає три постріли.
Спарта ловить страх у моїх очах. Хапає за руку. Боляче, але я дозволяю. 

— Не показуєш характеру, мовчки йдеш за мною. Зрозуміла?  — Тримає міцно, лишиться синець. Погляд пронизливий, мене вистачає тільки на те, щоб кивнути.
Чоловік зривається з місця, тримаючи мене за руку. 

Ми опиняємось у якомусь кабінеті, де вже є Христина та Мадіна. Відчуття, начебто вони й не пили. Постріли, яких було в загальній сумі штук п'ять, протверезили всіх. 

— Це Маг приїхав.  — відповідає Мадіна, яка стоїть біля вікна та спостерігає за ситуацією. 

Я швидко озираюсь. Тут був дорогий дерев'яний стіл, покритий лаком. Шкіряне крісло, дерев'яний стілець з іншого боку столу (на ньому сиділа Кріс), вікно, диван і шафа. Кабінет маленький, але просочений пафосом. Я не відчуваю тут затишку, лише бажання показати, що це місце дороге. Що Спарта має гроші. Ось і все. Всі вони обожнюють їх і ніколи б не подумали зробити те, що хочуть. Лише те, що буде здаватись іншим крутим. 

— Що вони собі дозволяють? Я знайду кожну кулю, яку вони пустили і засуну їх Магу в дупу. — Христина була зла. Я ж опустилася на підлогу біля входу. Мене сховали, я не потрапила під кулю і все ж таки, мене не залишало відчуття, що все не просто так. Не просто так я опинилася в серці їхньої "банди"... 

— Чого він хоче? Що ти сказала вчора? —Подає голос Спарта, і я чую, він теж злий.  Але не такий емоційний, як Кріс. У цьому їхня різниця. А ще, не такий милий, як буває, коли ми одні. Вогонь в його очах викликає страх навіть в мене. Зі мною він інший. Чому? 

— Та нічого такого... Вони казали, що ми знахабніли, що краще не злити Мага цими папірцями, але я сказала, що ми не винні в тому, що в нас таке місце розташування. 

— Це ж не війна? — питає Мадіна. Я чую у її голосі нотки страху. — Він заходить у будівлю. 

— Щоб дізнатися, що хоче, до нього треба вийти. І піде Лялька. — Вимовляє Спарта.  Як вирок. 

— Я? — Підводжуся. Руки все ще тремтіли. — Ви що, збожеволіли? Які банди, які війни? Ви що, у фільмі всі? Я потрапила під стрілянину, ти постійно поряд, я впевнена, щось хочеш від мене, і я маю вийти туди? До якогось Мага, якого я навіть не знаю? Ви нормальні? — Ніхто не смів так розмовляти з ним, я це відчула, але відповісти щось інше я не могла. 

— Підеш ти. Мене не турбує, чого ти хочеш. Лялька, я вже казав, ти знаєш, хто я. Але не знаєш, що я можу вдіяти. Краще і не намагайся дізнатися. Просто йди вниз. 

Я дуже хотіла сказати ще щось, але він грубо схопив мене за лікоть і викинув, з гуркотом зачинивши двері. Супер. Я, як миша в клітці, і всім байдуже, пристрелять мене тут зараз чи ні. 

Спускаюсь униз, на перший поверх, проклинаючи цього чоловіка, що вже викликає в мені дивні почуття. Бісить. Тут не грає музика, всі люди, які пару хвилин тому танцювали, зникли, і я змогла зрозуміти, що клуб ще більше, ніж я думала. 

Ноги теж тремтіли, я хвилювалась, але все зникло, коли побачила людей. 

Посередині йшов чоловік п'ятдесяти років, з обох боків від нього хлопці. Досить молоді. Охорона, напевно. Важливі люли самі не ходять. 

— Доброго вечора, Маг. Хотіла б сказати, що рада знайомству, але вечір був зіпсований. — Усміхаюся настільки широко, наскільки можу. 

— Що за нова дівчинка у слугах Спарти?  — Дивується чоловік. А я гадаю, що відповісти? Тут у всіх є свої псевдоніми, за якими ховаються справжні люди зі слабкостями та проблемами. 

— Я Лялька. Помічниця Спарти. — Так вона мене називала, таке моє ім'я тепер тут знатимуть усі. Лялька. Простягаю йому руку, але він її не тисне. Старий сухарь. — Може, сядемо? 

Мовчки погоджується, і ми проходимо до одного зі столиків. 

— Я думав, що помічниця Спарти – це Ліберте. І думав, що до мене вийде вона. 

— Ліберте – це сила, а я все ж таки мозок. Думаю, моя компанія не така вже й погана. Що ви будете пити? 

— Віскі. 

Швидко замовляю йому віскі, а собі чай без цукру і знову перемикаюся на основну тему. 

— Що ж, ви налякали наших гостей. Що трапилось? Чому ви з такою ненавистю увірвалися до нас? 

— Моїм людям набридла ваша влада. Ліберте дозволяє собі дуже багато, я вирішив нагадати, що ви тут не одні. 

— Звичайно, ми не одні, але наша територія має вагомі привілегії  — Які привілегії, господи, що я кажу? — Думаю, ви не заперечуватимете. Мені шкода, що наші слова могли дати вам привід засумніватися у справедливості наших вчинків, але ми справді намагаємося нікого не ображати та робити бізнес. А ви вриваєтеся до нас так некрасиво, навіщо? — Він зніяковів. Я не знаю ситуації, я взагалі не знаю, з чого раптом несу всю цю фігню, але, мабуть, працює! 

Нам подали напої і я жадібно випила половину свого кухля. Він до віскі не доторкнувся. 

— Ви мені подобаєтесь, Лялько. — Вперше він усміхнувся. — Я хотів би переговорити з вами в більш спокійному місці. Завтра. Чекатиму час і місце. 

— Буду рада. Пам'ятайте, я за мир, мирні рішення. Вас провести? 

Він відмовляється і сам йде на вихід. Я опускаюся назад на диван і чую, як зачиняються за ним двері. Видихаю.  Господи, за одне невірне слово мене щойно могли пристрелити. 

— Ти нас урятувала, Ніно!  — Летить на мене Мадіна та обіймає. В неї чудовий парфум з полуницею. Солодкий, навіть занадто. 

— Діма. — Подає мені руку Спарта і допомагає підвестися. Всі шоковані, навіть Христина.
Він назвав мені своє ім'я. Діма... Його звати Діма. 

* 

Лялька впоралася. Він був впевнений, що впорається. Щось усередині вибухало, кричало, улюлюкало, коли він бачив її. Дімі давно так ніхто не подобався. Вона була красива, але набагато більше його приваблював мозок Ніни, її гонор. Вона могла відповісти і ніколи не мовчала. Це ж врятувало її і від гніву Мага. 

Спарта сказав їй своє ім'я, це була велика честь, адже до сьогодні єдиною людиною, яка могла його називати так, була Христина. Справжнє ім'я знали всі, але навіть за очі не наважувалися так назвати їхню главу. Тепер у світі дві людини, які мали таку вагому привілегію. 

— Мені здається, що в цьому немає нічого складного. — Ніна підривається з місця і забирає у Христини чорний маркер для дошки. 

Розділяє її на дві частини і зверху малює плюс та мінус. 

— Тут, як у задачі. Нам дано те, що є на поверхні. Це плюси та мінуси їхньої банди. Нам потрібно дізнатися, на що краще натиснути. Банда сама по собі не складна, проста. Маг думає, що він крутіший за всіх, підносить себе і сам спускається на грішну землю Спарти, але насправді ось це ось не вміння дивитися з боку, позиція, що я завжди правий і є першим мінусом. Він боїться, тому прийшов сюди сам. Для такої банди достатньо однієї формули, за якою найкраще бити. Але для того, щоб її створити, мені потрібно знати про них все. 

— Ти багато про себе уявила, Ніночко. До нас тебе ще ніхто не брав. — Загорілася, як сірник, Кріс. 

— Ви самі втягнули мене в це, більше того, самі попросили про допомогу! Я не винна, що в тебе немає мозку, щоб вирішити проблему, яку сама ж і заварила. — Ніна теж підвищила голос, їй починало набридати. 

— Христино, вона каже справу. Можна спробувати її почути. — Спокійно каже Мадіна, і агресію Кріс знімає, як рукою. 

Діма ж сидів за своїм столом мовчки. Він спостерігав, не втручався. Спостерігав, в першу чергу, за Лялькою. Цей погляд карих очей пропалював спину Ніни повністю. 

— Що ви знаєте про Мага? Розповідайте. 

Було три години ночі та вони залишили Ніну наодинці зі своїми думками, спустившись до бару. Дмитро пив еспресо без цукру, Діна лате з полуничним сиропом, Христина зелений чай. 

— Навіщо тобі вона? Ми й самі вирішили б цю проблему, сто разів вирішували. 

— Я готовий посперечатися, що вона розумніша за вас двох разом узятих. — відповідає Спарта. — Вона сподобалася Магу і розрулила конфлікт, про який взагалі-то не знає нічого. Якщо завтра вона розбереться з ним і підпише договір, який ти не можеш підписати рік, я візьму її до нас. 

— Окей, вона справді розумна. Але причина не тільки в цьому, так? 

Діма не відповів. Він сам не знав. Ляльку не було бажання роздягнути та трахнути один раз, але було бажання дбати, цілувати, контролювати. Ніна була гарною, але вперше Спарта дивився на дівчину, ніби крізь цю обгортку. Тому так. Причина була не в мізках Ляльки, скоріше, це був приємний бонус. 

Мовчки встав і пройшов до кабінету. Ніна заснула прямо в купі папок і документів, згорнувшись калачиком на його стільці. Для Діми він був якраз, але на тлі Ляльки здавався величезним. 

Три перші кнопки на боді розстебнулися і було видно початок грудей, що змусило хлопця затримати подих. Фігура в неї нічого... 

Взяв її на руки тихо, ніби то було перо, і переніс на диван. Зняв взуття. Від дівчинки пахло парфумами. Гуччі флора.
Вкрив пледом і майже невагомо провів великим пальцем по вилиці до губ. 

— Лялька... Скільки ще роботи ми маємо, Лялько? 

Вниз, до дівчат, Спарта більше не повернувся. Залишився з Ніною нагорі. До ранку тупо сидів в кріслі, дивлячись, як дівчинка спить. Йому подобалося ловити кожен жест, кожен рух губ уві сні, спостерігати, як тремтять повіки. Весь кабінет з пафосного небуття перетворився на затишну, повітряну хмару, де начебто ще було місце для щастя. 

Прокинулася Ніна ближче до дев'ятої і сіпнулася, побачивши, що в кімнаті сидить ще хтось. 

— Господи, в інтернаті ж... — Сонно почала вона, а побачивши, що сидить із напівголим верхом, різко почала застібати гудзики. 

Зачіска розтріпалася, туш потекла, але від цього вона не втратила строгість у погляді та затишку в образі. 

— Обхід буде о 12-й. Зробимо вигляд, що сніданок ти проспала. Сподіваюся, ти закінчила вчора документи? 

— Так. Сподіваюся, після цього ви всі відчепитесь від мене. — Тільки-но прокинулася, вже грубить. 

— Перестань. Наш захист не нав'язаний, а необхідний, будь-яка на твоєму місці стрибала б від радості. 

— Я не будь-яка. Де папірці? — Встає і підходить до столу, прямо до Діми. Від цієї близькості Спарті стало тепло. — Варіантів було два. Задавити їх владою чи вирішити все мирно. Я обрала владу. Я вивчила все, що ви мені вчора наговорили про Мага та зрозуміла одне. Він у жодному разі не зупиниться, йому хочеться територію, а не миру. Тому, як би ми зараз не відреагували на вчорашню перестрілку, результат буде один. Він захоче відібрати територію, а отже, найкраще примарно налякати їх тим, що ми сильніші. І найкраще з цим впораєшся ти. Отут я все розписала, тобі просто треба буде... — Діма різко смикає її за руку на себе, і Ніна падає йому на ноги. 

— Лялько, ти ж розумієш, що тепер у грі?  Маг рознесе всім, що Спарта має помічницю, ще й таку гарну. — Вони дуже близькі один до одного, заряд електрики пройшов уздовж хребта кожного. —Сьогодні я навчу тебе стріляти, а поки що ти заслужила подяку. 

І він різко впивається губами в губи дівчини поряд. Ніна лякається, цілувалася вона лише раз, але він би ніколи не зрівнявся з цим. Діма бере всю ініціативу на себе, щільно притиснувши тіло Ніни до столу, його руки блукають тілом, а язик вже в роті, тільки зараз Лялька зрозуміла, що він у нього розрізаний. Спліт. Так це називається. 

Діма перший припиняє дійство, насамкінець облизуючи губи Ніни.  Остання видає короткий стогін, сильно стискаючи у кулак футболку хлопця. Чи це було незабутньо? Безперечно.