Кров на стіні?

Це була кімната на другому поверсі, з рожевими шторами, м’яким килимом на підлозі та кумедними іграшками, що сиділи на ліжку. Ніби житло дівчини-підлітка, хоча тут наче не було дітей.

 — Моя спальня, — сказала Оля-Сніжана трохи знічено. — Вірніше, я тут зараз не сплю, ну, після того… привида.

Вона дістала телефон і показала знімок. На стіні над ліжком, поверх ніжно-абрикосової фарби, було чітко видно відбиток чиєїсь долоні темно-червоного кольору, ніби рука була вмочена в кров. А нижче кривими літерами такою ж червоною фарбою було виведено: “Втікай, поки не пізно!”

Богдан перевів погляд на стіну — на ній не було навіть сліду напису. 

 — Зафарбували, — пояснила Оля.  — Але наступної ночі я прокинулася і побачила білу постать навпроти вікна. Потім вона стала на підвіконня і ступила назовні, прямо через скло. Я так злякалася, що не могла навіть поворухнутися. Розповіла Олексію, але він спершу думав, що то я сама писала, і привида я вигадала…

 — Дивно, — Богдан дійсно був здивований. — Навіщо тобі вигадувати таке? 

 — Він вважає, що я психічно неврівноважена, навіть водив мене до психіатра… — нехотя відповіла Оля. 

 — Але потім він все ж повірив? Що саме сталося? 

 — Він сказав, що я, може, лунатик, і сама не пам’ятаю, коли це написала. Сказав, що тепер я буду ночувати в його спальні, і він поставить  там камеру спостереження. А мою кімнату замкнув, і ключа в мене не було, лише в нього. І все одно з’явився напис, цього разу ось такий.

Вона відкрила нове фото на телефоні.

Богдан побачив ту ж стіну, на якій такими самими червоними нерівними літрами було виведено: “Спитай Віру Дейнеко”.

 — Хм, ти знаєш, хто це така? 

Оля знизала плечима. 

 — Вперше про таку чую. 

Богдану не довелося прикладати багато зусиль, щоб  знайти інформацію про цю жінку, адже і ім’я і прізвище були не дуже поширеними. 

 — Ось, у базі є лише одна жінка з такими паспортними даними, — сказав він. — Вона живе у нашому місті, це вже добре. У будинку для пристарілих. З’їздимо туди разом? 

 Оля кивнула. 

Коли вони вже сиділи в машині, вона потягнулася, щоб відкрити вікно, широкий рукав кофтини з’їхав донизу, і він побачив на руці молодої жінки  синці.

 — Що це в тебе? 

Вона швидко поправила рукав.

 — Це так… нічого страшного. 

Він добре бачив, що то були не просто сліди від того, що вона випадково десь вдарилася. На тонкій білій шкірі чітко виднілися  наче відбитки пальців. Але не хоче пояснювати, то її прави. Можливо, вони з чоловіком полюбляють “ігри для дорослих”.

На такій думці чомусь відчув роздратування і натиснув на газ, машина стрімко рушила з місця. 

Оля сиділа тихо і дивилася на дорогу. 

 — А чим ти займаєшся? — спитав він, щоб розвіяти незручну мовчанку. 

 — Я? Нічим… Ну, прибираю, готую…

 — Але твій чоловік багатий, він може найняти прислугу. 

 — Олексій каже, що краще, щоб я сама все робила. Тоді в мене не буде часу думати про різні дурниці, — тихо промовила Оля.