Експерт з "чортівщини"

Богдан вже третій день ліниво лежав перед телевізором, не бажаючи навіть встати з дивана та сходити купити собі продуктів. Думки в голові зробилися в’язкими, немов мокра вата, а небо за вікном набрякло такими ж в’язкими сірими хмарами. 

Він подумав, що добре було б зараз заснути і не прокинутися, але навіть ця ідея була якоюсь млявою. Мабуть, навіть якби у будинку сталася пожежа, це не змусило б його до активних дій. Здавалося, всі життєві сили вичерпалися, заряд внутрішньої “батарейки” опустився майже до нуля. 

Коли задзвонив телефон ( уже не вперше за ці дні) він навіть не поворухнувся, щоб відповісти. Але цього разу абонент був наполегливим. Варто було мобільному дограти свою мелодію і відключитися, як за мить все починалося спочатку. 

Зрештою Богдан не витримав і сів на дивані. В голові трохи паморочилося, скоріше за все, через те, що він сьогодні нічого не їв. Узяв телефон і вирішив вимкнути його зовсім. Але випадково глянув на екран — і аж присвиснув. Невже це сам Татарський, власник одного з найбільших банків країни? Та ні, цього не може бути. Мабуть, просто його тезка. 

Але цікавість все ж перемогла, і він прийняв виклик. 

 — Доброго дня, — почувся у слухавці чоловічий голос із своєрідним металевим тембром. — Мене звуть Олексій Татарський, можливо, ви про мене чули…

 — А ви не помилились номером? — Богдан говорив повільно, немов за ці дні, що він провів на самоті після похорон  Марти, його язик відвик вимовляти слова. 

 — Ну, я ж потрапив до Богдана Коваля? 

 — Так, це я, — на мить Богдан відчув цікавість, яка перемогла апатію. 

 — Ми з вами зустрічалися на зйомках телепередачі “Екстрасенси розслідують”...

Богдан кілька разів кліпнув очима. Його й справді кілька разів запрошували на зйомки цього телешоу, як експерта. У знімальній групі працював його сусід, і коли тому доручили знайти поліцейського, який би вмів гарно говорити на камеру, він, не довго думаючи, запросив Богдана. Той не був у захваті, і після запису кількох випусків передачі відмовився, зіславшись на зайнятість. Але зараз пригадав, що Татарський і справді був учасником одного з тих випусків. Ну, туди запрошували багатьох відомих людей, певно, з метою піару. 

“Але що йому від мене треба?”

Олексій ніби прочитав його думки, бо тут же пояснив:

 — Мені потрібно провести одне конфіденційне розслідування. Я добре заплачу. 

 — Але, може, вам краще звернутися до приватного детектива? — хоча пропозиція була досить спокуслива, бо Богдан залишився без грошей, йому все ще не хотілося робити жодних різких рухів. Бажав і далі сидіти, забившись у свою “нору” та проживати горе, доки воно не перетвориться просто в спогад. 

 — Мій вибір впав на вас з певних причин, — дещо вже невдоволено промовив Татарський. Мабуть, він не звик, щоб йому відмовляли. — По-перше, ви вмієте тримати язик за зубами, я чув це не від однієї людини. А по-друге, ви розбираєтеся у всій тій… нечистій силі…

 — Я? — у Богдана аж щелепа відвисла від здивування. 

 — Ну ви ж розслідували справи разом з екстрасенсами, побачили, як вони працюють. Тепер зможете вияснити, що за чортівщина відбувається у моєму домі…

 — Чортівщина? 

 — Одним словом, приїздіть — і самі все побачите. Диктую адресу…

Сума, яку він назвав потому, зіграла визначальну роль. Богдан зітхнув, але погодився приїхати. Хоч у “чортівщині” не розбирався абсолютно, але надивився “фішок” тих самих магів і чародіїв. Він був упевнений, що насправді вони дурили людей, але ж робили це досить майстерно. І непогано заробляли. 

А якщо люди самі з готовністю віддавали гроші якимось шарлатанам, то чому б і йому не спробувати? 

“Раптом що — відмовитися завжди встигну”, — ця думка стала його останнім аргументом у суперечці з власною депресією…