Сім'я Джузеппе

На південь від будинку Джузеппе ріс виноградник. Лози тяглися рівними рядами на довгі кілометри. З інших сторін невисокі яблуні, дерева мигдалю та оливок були головними компонентами саду Джузеппе. А ще там росла одна фісташка, досить висока, але з тонким стволом. Чоловік стверджував, що їй понад чотириста років. І повторював це щоразу, коли вампірське подружжя бувало у нього в гостях. Хоч Лів і здавалося це деревце дуже юним, Андре підтверджував слова господаря саду.

Поки гості з господарем прогулювалися між виноградними рядами, дочки Джузеппе накривали величезний стіл у саду. Лів почула тонкий ніжний аромат ванілі. Це синьйора Клементина готувала панакоту. Приготування свого улюбленого десерту вона не довіряла нікому іншому, навіть у власний день народження.

Лів ніколи не зізнавалася собі, що любить цих людей. Навіть її прискіпливий нюх залишався ними задоволений. Та й виглядали вони всі приємно, хоч господарів будинку вже торкнулася своєю немилосердною рукою старість. Але любити людей — це зовсім не по-вампірськи, а тим більше ще й говорити про це.

«У нас багато їхньої крові», — безслівно нагадав їй Андре.

Так, швидше за все в тому й річ. Вже не перший рік Лів пила кров виключно цих людей. Вони майже кровні родичі!

На під'їзній доріжці почувся м'який шурхіт шин автомобіля.
— Даріо! — скрикнув Джузеппе і, наскільки дозволяв вік, побіг до машини.
Подружжя вампірів рушило за ним.
Лів глянула на розкішний автомобіль шоколадного відтінку і подумала:
«Так, тепер Даріо виправдовує своє ім'я — дійсно багатий».

Старший син Джузеппе був значно вищим за батька, його волосся легкою темною кучерявістю обрамляло прегарне обличчя. Він мав незвичайні для італійців очі — небесно-блакитні. Волошкова сорочка дуже гарно гармоніювала з ними. Світлі штани та легкі шкіряні туфлі доповнювали образ.
— Синку! — Джузеппе обійняв його і, ледве дотягаючись до обличчя, поцілував обидві щоки.
— Тату, хто там? — почувся надмірно тонкий голос молодшої дочки Адалінди. Зовнішність цієї дівчини була куди приємнішою за її голос. При погляді на неї складалося враження, ніби бачиш чарівну юну німфу.
— Це Даріо! — крикнула старша. Вона прийшла відразу ж за батьком і вже стояла, чекаючи своєї черги обійматися з високим красенем.

Сандра була би безумовно найкрасивішою із трьох сестер, якби не намагалася освітлити своє волосся. Від природи воно було в неї густим і насичено-чорним, але після спроб дівчини перетворитися на блондинку, набули вигорілого рудого кольору. На додаток до всього, темне коріння вже почало проступати. Сандра старанно зачесала своє зіпсоване волосся назад і заколола його тугим пучком. Завдяки цьому основна увага концентрувалася на її бездоганному обличчі: широкі чорні брови, величезні карі очі в обрамленні довгих закручених вій, повні губи, які любили посміхатися.

— Мам, Даріо приїхав! — Вклавши всю силу в звук, вигукнула Неріна — середня з трьох дочок Джузеппе.

Неріна виглядала простіше обох своїх сестер, не було в ній ні яскравої краси Сандри, ні миловидності Адалінди. Але ця дівчина вміла працювати над собою і робити себе неперевершеною всіма можливими способами. Її волосся було підстрижене під каре, з правого боку його прикрашала заколка з червоною квіткою. Очі, які від природи були маленькими та глибоко посадженими, злегка підведені. Вона не мала таких розкішних вій, як у Сандри, та це компенсувала туш, нанесена так охайно, що, певно, тільки пильні очі вампірів могли розрізнити її. Зростом Неріна була близько метра сімдесяти п'яти — набагато вища і стрункіша, ніж обидві сестри та синьйора Клементина. 

Господиня з'явилася негайно, на ходу витираючи руки об фартух.
— Мамо! — Даріо кинувся до неї.
Очікування Адалінди затяглося.
— Мамо, люба, з днем народження! Яка ти гарна! Ніколи не здогадаєшся, що я тобі привіз, — швидко говорив він співучі італійські слова. Потім схилився до салону автомобіля, дістав велику коробку, обгорнуту золотою фольгою, і букет червоних троянд на довгих ніжках.
«У них і так безліч троянд у саду», — подумала Лів.
«Це ж подарунок. — дорікнув їй Андре. — До того ж зовсім інший сорт. Такі в саду на відкритому повітрі не виростиш».

Вампіри продовжували спостерігати галасливу та емоційну сцену привітань-обіймів-поцілунків. А коли все практично закінчилося, до будинку підкотив новий автомобіль — синій, немов сяючий танзаніт. З нього вийшов ще один незрівнянний мачо, у світлих джинсах та в білій футболці з написом «I love Еarth», під яким проглядався підтягнутий торс. Цей хлопець був на пару років молодший за Даріо, але в прагненні до успіху, не поступався йому.
— Кіро! — пролунав радісний хор, і все повторилося спочатку.

Коли всі нарешті наобіймалися вдосталь, двоє новоприбулих підійшли до вампірів. Лів відчула легку напругу в Даріо, коли той зустрівся поглядом з Андре (жоден чоловік не міг довго дивитися в очі вампіру, і жоден вампір не міг довго дивитися в очі Андре). Але воно відразу зникло, як тільки він подивився на неї. Лів усміхнулася легко і щиро, сама від себе такого не чекаючи, і простягла до нього руки.
— Ну, ось і я дочекалася можливості обійняти тебе! — ніби збоку почула вона свій привітний голос.
— То ходімо ж до столу! — співучий мецо-сопрано Адалінди розрізав ідеальність її настрою. Лів стиснула зуби, і відчула, що обіймає Даріо надто міцно — таке могло загрожувати хлопцю чималими гематомами.
«Відпусти красеня, — почула вона в голові трохи глузливий шепіт. — Дивись, он ще один тупцюється поруч».

Лів розтиснула свої обійми-хватку, і подумки захопилася стійкістю молодого юриста — в ньому не відчулося ні краплі страху. А в його думках читалося лише замилування. Захоплення її красою, її сукнею, яка насправді була дуже простою за кроєм і монохромною.