2. Рагар

Андре вже знав, що втнула цієї ночі його дружина. Вертоліт ніс його до родинного гніздечка, яке, не рахуючи охоронців, сьогодні стояло пусткою. Він не міг гніватися на Лів, ніколи не міг. І все ж йому доведеться якось висловити своє невдоволення її вчинком завтра, щойно вона повернеться. А зараз вампір мав удосталь часу, щоб поринути думками в минуле й заспокоїти себе спогадами про названого батька. Того, кому він завдячує існуванням. Не просто існуванням, а перебуванням у вирі світової економіки, яку він скеровує в найвигідніше для себе русло, завдяки кому летить у приватному повітряному транспорті на зустріч із коханою дружиною. Ні, про неї він зараз більше не думатиме. Лише про того, хто привів його в це життя.

Рагар сидів на своєму улюбленому пласкому камені, схрестивши ноги. Ніч огорнула його прохолодою, але камінь усе ще зберігав приємне тепло, яке ввібрав од сонця за день. Перед чоловіком лежали чотири глиняні таблички, вкриті сегментованими колами та дрібними значками. Бліде місячне сяйво дозволяло добре розгледіти, що на них. Чоловік водив долонею лівої руки над однією з табличок. У нього було достатньо інформації, та щось найважливіше раз у раз вислизало. Довгі пальці торкалися витиснутих на сирій глині піктограм, перебігаючи від однієї таблички до іншої. І раптом його рука завмерла. Великі карі очі відірвалися від записів і замальовок. Спалах нової ідеї осяяв мозок чоловіка й відбився у погляді. Це було те універсальне рішення, яке він так давно шукав.

Результат його столітніх пошуків увібрав у себе знання про природу матерій та істот, поширених на Землі, відсіявши все те, що не стосувалося питання, яке його так цікавило. І ось нарешті він усе усвідомив. Рішення було настільки простим, що Рагар майже розлютився на себе — як можна було не дійти до цього раніше! Але довго злитися він не міг, адже відкриття заполонило радістю весь його розум. Однак чоловік не став кричати, співати чи виконувати ритуальні танці. Він лише з вдячністю звів очі до Місяця, який дарував йому своє світло цієї ночі, і всміхнувся, зустрівшись поглядом із його круглими очима-кратерами.

Рагар народився так давно, що вже перестав лічити, скільки разів за його життя Земля зробила повний оберт навколо Сонця. З дитинства він вирізнявся спостережливістю й допитливим розумом. А коли став підлітком, у племені всі вже вважали його чаклуном — він міг лікувати тих, хто навіть старійшинам здавався безнадійно хворим, передбачав погоду точніше за шамана, вмів знаходити спільну мову з іншими племенами, йому найлегше вдавалося приручати тварин. У свої чотирнадцять Рагар багато чого знав і вмів, але для нього це було мізерно мало. Іноді ночами, вдивляючись у зоряне небо, він відчував нестерпну прикрість через те, як мало ще дослідив навколишній світ.

Люди з племені Рагара рідко доживали до тридцяти років. Та, як не дивно це було для нього, тоді ще юнака, ніхто з них не бажав вчитися на чужих помилках і робити бодай якісь висновки, щоб поліпшити й продовжити своє життя. Навіть старійшини — рідкісні щасливці, яким вдавалося прожити на три-чотири роки довше за тридцять, — усі негаразди племені списували на волю духів. А шаман нескінченно курив трави, що явно затуманювали розум, бив у бубон, зроблений зі шкіри його дружини, яка померла під час пологів, і закликав усіх до ритуальних злягань і танців, котрі мали задобрити вищі сили.

Рагар не вірив у ці самі «вищі сили», як не вірив і в те, що його одноплемінники називали магією. Ще малим він торкався долонею каменів і чітко відчував у них життя, але вже тоді знав: ні це життя, ні будь-яке інше не було духами. Та й хто такі духи? Вигадки шамана з вічно нездоровим поглядом — у будь-який час доби його зіниці були розширені настільки, що очі здавалися бездонно-чорними. Рагар шукав інших пояснень усьому, що відбувалося навколо. І знаходив їх. Але він ніколи не брався змінювати переконання одноплемінників. Не тому, що не хотів ділитися знаннями — навпаки, він був би щасливий це зробити, — а тому, що розумів: вони звикли до свого жорстокого, але зрозумілого світу, яким правлять духи і яких не так уже й важко задобрити. Тому Рагар виріс іншим, та не таким, як білі ворони в чорній зграї. Це була корисніша відмінність. І щоб виділити його з-поміж інших, для нього вигадали назву — «маг». Люди з інших племен натомість казали «чаклун» або «відун». Рагар не боровся з цими іменами. Він лише намагався допомогти своїми знаннями тим, кому міг.

Рагар був упевнений, що людина може жити набагато довше, ніж найстарші зі старійшин, і довів це власним прикладом. Та коли йому виповнилося п'ятдесят, молоде покоління одноплемінників почало боятися його, приписуючи таке довголіття вселенню злих духів. Тоді Рагар покинув місце свого народження і вирушив мандрувати світом.

Роки минали, його спостереження накопичувалися, перетворювалися на знання, а ті, своєю чергою, нашаровуючись одне на одне, породжували висновки і, відповідно, нову інформацію. Рагар не полишав спроб поділитися бодай часткою цього з людьми, однак лише дехто з них здатен був припинити приписувати його вміння магічним силам і навчитися хоча б таких простих речей, як лікування травами. Через кілька десятків років мандрів Рагар остаточно розчарувався в людях. Він вирішив піти високо в гори й прожити на самоті стільки, на скільки виявиться здатним людське тіло. Але й там, серед заспокійливих краєвидів і такого близького неба, його не полишала нав'язлива ідея, що давно вже зародилася в голові, — вдосконалити людське тіло й розум. Можливо, навіть створити новий вид людей: сильніших, розумніших, більш пристосованих до навколишнього світу.