Чорна кімната

— Артуре, хто ці люди? Чому ти їх убив? — Лів зазирнула братові у вічі.
Але той майже одразу ж відвів погляд убік.
— Чому я їх убив? — роздратовано перепитав він. — А мені варто вручити їм медалі за твоє викрадення?
— Вони вкололи мені щось, від чого я знепритомніла...
— Часниковий екстракт, — обірвав її на півфразі брат. — Тебе немов у теплиці виростили! Як можна не розуміти таких простих речей!
Лів ніколи не бачила його настільки роздратованим.
— Не кожен день мені колють у спину якусь гидоту! — обурилася вона.

— Вибач, — Артур повернувся до сестри і взяв її за руку. — Просто... не можу повірити, що ти не знаєш про найпоширенішу отруту для вампірів. Одні речовини небезпечні для людей, інші — для нас.
— Артуре, та дівчина сказала, ти вкрав у них якусь книжку. Що в ній такого важливого?
— Лів, ти, правда, вибач, що все так вийшло, — вампір притиснув до себе сестру. — Таке більше не повториться.
— Звісно, ​​не повториться. Вони ж мертві. Але ти знову ухиляєшся від відповіді.
— Сестричко, іноді менше знаєш — міцніше спиш. Є у людей така приказка.
— Та ми не люди й можемо не спати взагалі, навіть не лягати в ліжко, — заперечила Лів. — А якщо ти боїшся, що правда надто стурбує мене, то хочу тобі сказати — ще більше турбує невідомість.
Артур нічого не відповів. Він відвернувся до вікна, але через кілька секунд, ніби подолавши самого себе, знову глянув на сестру і сказав:
— Книга відьом. Із заклинаннями.
— Ти вирішив на когось навести вроки? — посміхнулася Лів.
— Це для Анжеліки, — відповів він. — Її нема кому навчати, а без спеціальних знань вона не стане достатньо сильною.
— Достатньо сильної для чого? — Лів згадав слова Андре про те, що для Артура дуже вигідна присутність у його будинку маленької відьми.
— Ти мене вражаєш! — у голос брата знову поверталися нотки роздратування. — Невже це не очевидно? Якщо Енжі народилася відьмою, їй потрібно бути не менш сильною, ніж інші, щоб вижити у нашому світі. Я радий, що Андре здуває з тебе порошинки і захищає від усіх турбот, але, як ти встигла переконатися, життя — це не одні лише розкішні вілли та квітучі сади.
— А, так, мене ж немов у теплиці вирощували! — розлютилася Лів. — То відвези мене назад до моєї теплиці! Я нічого не хочу знати про твій світ, — на останній фразі вона злукавила. Знати їй хотілося все.

Двоє вампірів, які сиділи попереду, всю дорогу мовчали, тільки кидали погляди в дзеркало заднього виду. Вкотре переконавшись, що суперечка між братом і сестрою обмежується лише словесною формою, і вони не поспішають вчепитися один одному в горло, той, що був біля водія, опустив очі і почав зосереджено водити пальцем по екрану свого смартфона.

Автомобіль нарешті підкотив до білої вілли Даханавар. Щойно атомобіль зупинився, Лів кинулась до нього. Андре мовчки притиснув її до грудей.
З машини вийшов і Артур.
— Я ще раз перепрошую за цю неприємність, — сказав він. Було помітно, що йому справді незручно. — Лів, не тримай на мене зла.
— Тобі нема за що просити вибачення, — відповів Андре. Його слова здивували Лів. Вона гадала, що він готовий убити її брата. — Ти ж усе виправив.
На цьому діалог і завершився, Артур поїхав.
— Подивися на мене, — сказав Андре.
Лів зрозуміла, що він має на увазі. Підняла на нього очі і прокрутила в пам'яті все те, що сталося, щоб Андре зміг це побачити.
— Так, схоже твоє визволення було жорсткішим, ніж викрадення, — підсумував чоловік.

Вночі Андре і Лів сиділи на широкій плетеній гойдалці в саду і говорили про Артура.
— Чому не ти приїхав мене рятувати? — спитала Лів, притулившись до плеча чоловіка. Вітер легенько грав кінчиками її волосся. — Ти б не вбивав тих людей. І точно не спалив би будинок.
— Звідки в тобі така впевненість? — голос Андре нагадував ледаче порикування лева, який розніжився на теплій сонячній місцині. — Хіба не ти — та дівчинка, яка все ще боїться мене, незважаючи на те, що любить?
— У всьому, що ти робиш, завжди є якийсь сенс. Ти ніколи не вбиваєш просто так, — відповіла Лів.
— Вважаєш, вбивати мисливців на вампірів — безглузда справа?
— То були мисливці на вампірів? — здивувалася Лів.
— Ні, люба, Санта і місіс Клаус! — саркастично відповів чоловік.
— О, ви з Артуром тільки знущаєтесь! — Лів вирвалася з чоловікових обіймів і схопилася на ноги. — Чому не можна просто пояснити. Так, я не знаю. Звідки мені знати?
— Ну, звичайно, я не розповідав тобі, — Андре теж підвівся і взяв за руки розлючену дружину. — Не хотілося, щоб у тебе був зайвий привід для занепокоєння. Я завжди прагнув, щоб твоє життя ніщо не затьмарювало. Навіщо тобі було знати про якихось там мисливців? — Він притис її до себе. — Пам'ятаєш, коли я сказав, що в Європі скоро почнеться війна, тому нам необхідно виїхати в Америку, ти так засмутилася... А потім, коли ми жили у Форествіллі, ти почула по радіо про бомбардування Парижа ... Такий сумної я ніколи в житті тебе не бачив. Наче ти ввібрала в себе весь біль убитих і поранених.
— Не тільки по людях... — прошепотіла Лів у плече Андре. — Мені здавалося, я чула біль землі, я ніби бачила перед собою, як із цепелінів над нічним Парижем падали бомби... Як вони розривали на шматочки людські тіла, будинки, троянди, біля будинку, в якому ми жили й сам цей будинок. .. Будинок, в якому я вчилася грати на скрипці...

— Тому я й намагався захистити тебе від цього, — Андре погладжував волосся дружини. — І радіо після того випадку прибрав із дому.
— Так, і тому мій брат правий — я виросла, наче троянда під скляним ковпаком. Не знаючи про те, що у світі існує спека, урагани, що руйнують усі на своєму шляху, і град, що б'є крижаними кулями, — Лів відсторонилася від чоловіка.
— Він тобі так сказав? — на обличчі Андре з'явилася напівусмішка. — Але, люба, озирнися на своє життя! Хіба мало того, що твоїх батьків убили, твій чоловік — убивця цих убивць, твій брат... — Андре запнувся.
— Мій брат що? — перепитала Лів.
— Твій брат зв'язався з людьми, які виявилися мисливцями, — продовжив Андре, але дружина зрозуміла — це було не тим, що він спочатку мав намір сказати. Точніше, не збирався, але мало не сказав. І, щоб дружина не повернулася до розпитувань, вирішив розвивати цю тему: — Твоє зникнення застало мене зненацька, але я відразу ж побачив, що мисливці не збираються завдавати тобі шкоди, і лише хочуть натиснути на Артура. Він украв у них книгу, яка й так уже була викрадена. Книгу відьом.