Сходження на ешафот

Ратуша зсередини була не музеєм, а величезним сервером. Поки Марк (Олексій) душив охоронця в коридорі, Андрій (бібліотекар) стояв біля головного пульта. Його руки все ще тремтіли, але в голові, попри правду про його «нікчемність», залишилися алгоритми Яворського. Це був побічний ефект: знання не зникли разом із фальшивим ім'ям.

- Марку, — прошепотів Андрій у вкрадену рацію. — Я бачу систему. Антон не просто керує пам’яттю. Він використовує годинник Ратуші як антену. Кожну годину, коли б’є дзвін, він посилає низькочастотний сигнал, який активує «Лете-26» у крові львів’ян. Наступний удар — о 00:00.

- Залишилося п'ятнадцять хвилин, — відповів Марк. Він витирав кров із розбитого обличчя. — Що він планує?

- Повне перезавантаження. Він хоче стерти останню добу всім мешканцям, щоб приховати смерть Савича і наш «збій». Ми просто зникнемо з пам'яті міста, як цифрове сміття.

Марк пробивався до вежі. Сходи здавалися йому нескінченними. Кожна сходинка відгукувалася болем у м'язах, які роками не знали справжнього навантаження. На кожному поверсі Антон вмикав через гучномовці голоси «Марійки».

- Тату, зупинись... Ти вбиваєш мене знову... — лунало звідусіль.

- Тебе немає! — кричав Марк, вриваючись на оглядовий майданчик. — Ти — лише код!

На вершині вежі, поруч із величезними шестернями годинника, стояв Антон. Він тримав у руці той самий срібний тризуб, який Марк знайшов у соборі.

- Знаєш, чому цей кулон був теплим? — посміхнувся Антон. — Бо в ньому — термічний датчик вашого страху. Ви самі гріли його своїм божевіллям.

В цей момент Андрій у підвалі натиснув комбінацію клавіш. По всьому місту світло почало мигтіти.

- Марку! — закричав Андрій через динаміки. — Я не можу вимкнути систему! Вона зациклена на його серцебитті! Якщо він живий — сигнал піде!

Марк зупинився за крок від Антона. Механізм годинника почав натужно гудіти, готуючись до останнього удару опівночі.

- Значить, Олексій Катран нарешті зробить те, що вміє найкраще, — сказав Марк, піднімаючи залізний прут, вирваний з огорожі.

- Якщо ти вб’єш мене, — Антон спокійно дивився в очі вбивці, — Андрій теж помре. Його свідомість під’єднана до мого нейропрофілю. Ви — сіамські близнюки в цій мережі. Обирай: помста чи життя того, хто став тобі братом у цьому пеклі.

До опівночі залишалося 60 секунд.