Ефект двійника

Вокзал гудів, як розтривожений вулик. Поліція перекривала виходи, але Марк, Андрій та Антон не рухалися. Вони дивилися на екран планшета, де щойно Марійка назвала себе «архітектором».

- Вона в Ратуші... — Марк стиснув дитячий рюкзак. — Моя донька керує цим пеклом? Андрію, скажи мені, що це чергова галюцинація!

Андрій не відповідав. Він гарячково гортав файли на планшеті Савича. Його обличчя стало білим, як папір.

- Це не галюцинація, Марку. Це гірше. Поглянь на метадані відео.

Андрій розгорнув технічний лог файлу. Там, у рядку «Локація запису», значилися координати. Це не була Ратуша. Це була ця сама камера схову, у якій вони зараз стояли. Відео було записано десять хвилин тому.

- Вона була тут? Прямо перед нами? — Антон озирнувся, відчуваючи, як волосся на потилиці стає дибки.

Але справжній шок чекав на них у наступній папці під назвою «Генезис». Андрій відкрив фотографію. На ній був зображений Антон, але у формі лікаря клініки Андрія, датованій 2016 роком. Поруч стояв Марк — не поліцейський, а пацієнт у галстуку.

- Що за чортівня? — Марк вихопив планшет. — Це фотомонтаж! Антону тоді було чотирнадцять!

- Ні, — прошепотів Андрій, і в його очах з'явилося розуміння, яке межувало з божевіллям. — Тепер я згадав. «Лете-26» не просто стирає пам'ять. Він дозволяє переписувати ролі.

Виявляється, що Антон — це не випадковий водій трамвая. Антон — це справжній Андрій Яворський, геніальний нейробіолог, який створив препарат. А той, кого ми вважали Андрієм (лікар у пальті), — це лише один із піддослідних, якому навіяли роль лікаря, щоб він наглядав за Марком.

Технологія зайшла так далеко, що вони всі живуть у «перевернутих життях».

- Значить... — Марк повільно перевів погляд на Антона. — Ти... ти все це створив? Ти стер мені пам'ять і змусив цього нещасного (вказує на Андрія) думати, що він лікар?

Антон стояв нерухомо. Його обличчя почало змінюватися — зникла юнацька розгубленість, з'явилася холодна, зріла впевненість. Він повільно дістав із кишені куртки не щоденник, а пульт керування нейромережею міста.

- Вибач, Марку, — сказав Антон голосом, у якому більше не було страху. — Але експеримент потребував «чистого свідка». Я мав бути поруч із вами, щоб відчути препарат зсередини. Марійка — це не моя донька і не твоя. Це назва алгоритму. І зараз цей алгоритм вирішив, що ви двоє більше не потрібні.

В цей момент вокзал зник. Стіни камери схову почали розчинятися, відкриваючи справжнє місце дії — стерильну залу під Ратушею, де Марк та «Андрій» весь цей час лежали в кріслах, під’єднані до апаратів. Все, що було до цього (цвинтар, трамвай, Полтва) — відбулося за останні 40 хвилин у їхній уяві.

Але Савич... Труп Савича на Личакові був реальним. Бо Савич був єдиним, хто увірвався в лабораторію, щоб їх витягнути.