Тіні Личакова

Холодний вітер з боку цвинтаря вдарив Марку в обличчя, вириваючи його з синього марева шахти. Він стояв на асфальті, важко дихаючи. Поруч Андрія рвало прямо на трамвайну колію, а Антон безсило опустився на сходинку вагона, затиснувши щоденник між колінами.

- Це була... галюцинація? — прохрипів Андрій, витираючи рот дорогою хусткою, яка тепер була заплямована жовчю. — Ми нікуди не заходили. Ми все ще на Личаківській.

- Ти бачив те саме, що і я, докторе, — Марк підійшов до нього впритул. Його очі горіли ненавистю. — Я бачив, як ти вводив мені ту гидоту. Я бачив, як ти підписував папери на мою доньку. Не смій, бляха, казати, що це лише хімія!

Марк схопив Андрія за лацкани пальта і притиснув до залізних ґрат Личаківського цвинтаря. Метал заскреготів.

- Кажи правду, суко! Куди ви її поділи? Яка «Шахта №4»? Який «Архів»?

- Я не знаю! — закричав Андрій, і в його голосі вперше прозвучав справжній, не кабінетний жах. — Я справді давав вам препарат, але я думав... я думав, що це замовлення міністерства для ветеранів! Я не знав про підземелля! Мене теж використали, Марку!

Антон піднявся зі сходинки. Він дивився вглиб цвинтаря, де між склепами гуляв туман.

- Досить, — тихо сказав він. Його голос був холодним, як надгробок. — Подивіться туди.

За брамою, метрів за двадцять від них, біля однієї з каплиць, стояв чоловік у довгому пальті. Він не рухався. В його руці світився старий касетний плеєр — той самий, звук якого вони чули в галюцинації.

- Це він, — прошепотів Антон, відкриваючи щоденник. — Глава восьма. «Той, хто чекає серед мертвих». Там написано: «Щоб знайти шлях до гори, ви маєте пройти крізь місто мертвих. Але будьте обережні: на Личакові тіні мають пам'ять, якої ви позбулися».

Чоловік у тумані підняв руку і поманив їх пальцем. А потім розвернувся і почав повільно заходити вглиб цвинтаря, туди, де закінчувалися впорядковані алеї й починалися дикі хащі старих поховань.

- Якщо ми підемо за ним, вороття не буде, — Андрій подивився на Марка. — Це психологічна пастка. Він веде нас туди, де ми остаточно втратимо зв'язок з реальністю.

- Я втратив його десять років тому, — відрізав Марк і першим переступив поріг брами.