Кнопка «Reset»: Бунт гвинтиків

Людина в дзеркальній масці стояла нерухомо, відбиваючи в собі їхні перелякані обличчя. Навколо них, у нескінченних стелажах Високого Замку, шелестіли мільйони магнітних стрічок — звуки життів, перетворених на дані.

 - Ви не розумієте величі моменту, — голос Маски вібрував, наче транслювався через стару радіомережу міста. — Ми створили ідеальний Львів. Місто без травм. Місто, де кожен гріх стирається препаратом «Лете-26» до того, як він встигне пустити коріння. Ви — лише статистична похибка, яку ми вивчаємо перед фінальним запуском.

Марк зробив крок вперед. Срібний тризуб у його руці тепер здавався не просто кулоном, а єдиною реальною річчю в цьому цифровому пеклі.

- Моя донька не була статистикою! — закричав він. — Вона була людиною!

Марк кинувся на Маску, але пройшов крізь неї, як крізь дим. Людина в халаті була лише голограмою, проекцією того, хто сидів на вершині цієї піраміди.

Андрій, який до цього стояв заціпенілий, раптом почав швидко озиратися. Його професійний розум, навчений бачити логіку в божевіллі, знайшов слабку ланку.

- Це замкнута система, — прошепотів він, вказуючи на пульт керування, що стояв у центрі платформи. На ньому серед тисяч сенсорів виділялася одна фізична деталь — старий важіль, під’єднаний до трамвайного реле. — Вони використовують енергію міста, щоб живити цей архів. Антоне! Щоденник!

Антон розкрив жовтий щоденник. Остання сторінка була чистою, але на ній лежав магнітний ключ, схожий на ті, що використовують у львівських депо.

- Тут написано... — Антон швидко пробіг очима по рядках, що з’являлися самі собою. — «Якщо хочеш розірвати вузол — поверни ключ проти годинникової стрілки. Але пам’ятай: місто забуде не лише твій біль, а й тебе».

- Якщо ми це зробимо, — Андрій подивився на Марка, — ми не просто вийдемо звідси. Ми перестанемо існувати в пам'яті Львова. Жодна база даних, жоден знайомий, жоден вуличний ліхтар нас не впізнає. Ми станемо ніким.

- Я і так ніхто, — Марк підійшов до пульта. Він поклав свою закривавлену долоню на важіль. — Я сторож у храмі, який охороняє власну порожнечу. Андрію?

Доктор Яворський повільно зняв свої дорогі окуляри й кинув їх у темряву шахти.

- Краще бути ніким у реальному світі, ніж богом у цій консервній банці. Антоне?

Антон вставив ключ у реле. Він згадав обличчя батька, згадав лист Марійки, який він спалив. Він зрозумів, що цей «Reset» — його єдина можливість справді спокутувати провину.

- Вези за розкладом, — прошепотів він і різко повернув ключ.

В ту ж мить «Архів Болю» здригнувся. Мільйони касет почали розмотуватися одночасно, створюючи чорний вихор із магнітної плівки. Екрани вибухнули білим шумом. Голограма Людини в масці почала розпадатися на цифрові перешкоди, її крик нагадував скрегіт трамвая, що сходить із рейок.

- Ви не можете! — волала Маска. — Без нас Львів — це просто купа старого каміння!

- Ні, — Марк до упору натиснув на важіль. — Без вас Львів — це просто дім.

Світло стало настільки яскравим, що стіни шахти зникли. Герої відчули, як їхні тіла розпадаються на молекули, змішуючись із туманом, іржею та запахом кави.