Львівська історія

А все почалося з цукерок. Блукаючи знічев’я центром міста, Орест забрів у заповнену туристами майстерню шоколаду. Любив вдихати магнетичний аромат солодощів. Тільки нікому не зізнавався в тому. Мужчина ж.

Вільних місць за столиками не було. Як завжди. Хлопець підійшов до вітрини з цукерками, аби ще сильніше відчути запаморочливі пахощі десертів. І раптом його погляд упав на яскраві, мов новорічні мандарини, помаранчеві кульки в цукровій посипці.

«Як її волосся!» - подумав.

Та руда дівчина вже добрий тиждень не виходила йому з голови. Побачив її випадково. Ні, швидше – почув. Влітку на площі Ринок гамірно. Гра вуличних музикантів, стукіт трамвайних коліс, бій годинника на ратуші, гомін перехожих – все зливається в один потужний потік, який вирує без упину, засмоктуючи кожного, хто опиняється поруч.

Того палючого серпневого полудня Орест запланував зустріч з другом, який мав кількаденну відпустку. Служив в АТО, а це вдалося вирватися ненадовго додому.

Юнак вже втомився чекати свого товариша, з яким домовилися перехилити по келиху «Львівської весни» в «Правді». То був його улюблений сорт пива. Міцний, насичений ель з післясмаком кави та легкою гірчинкою. Хотілося швидше втекти від шаленого натовпу, від галасу, від виснажливої спеки, та друг добряче запізнювався.

Раптом зовсім поруч – дзвінкий сміх. Орест пошукав очима, звідки долинуло те щире відлуння радості, що сміло виокремитися поміж звичного шуму туристичної вулиці.

І побачив її.

Юну дівчину в невагомій шифоновій сукні кольору літнього неба, з водоспадом густого рудого волосся, що голосно сміялася, розсипаючи іскри щастя навколо. На мить Оресту здалося, що вона несправжня, що це витвір його розпеченої під сонцем свідомості. А ще – ніби все навколо тане, розпливається, зникає, а вона – залишається.

«Мавка», - назвав її подумки.

Здригнувся від доторку міцної долоні до свого плеча. Це висмикнуло Ореста з заціпеніння. Таки перегрівся… Щиро усміхнувся другові, міцно стис його в обіймах, і вони зайшли всередину, щоб замовити прохолодного пива і кілька годин поспіль говорити, говорити, говорити…

Наступного дня знову прийшов на площу. Мавка була там. Сиділа біля крихітного столика з розкладеними тюбиками, пензликами і папірцями. Цього разу в коротких джинсових шортах та білій майці з принтом лисиці. Малювала хною. Ага, то вона тут працює.

Ходив так щодня, спостерігав за дівчиною здалека, а познайомитися не наважувався. Аж тут – цукерки впали в око. Руді, як її волосся. Зараз або ніколи.

Попросив юну продавчиню зважити п’ять – щоб усе пройшло на відмінно! – мангових кульок та красиво упакувати їх. Він мусить нарешті зробити це. Не шмаркач же який, а дорослий парубок. Знайомиться з дівками на раз-два. І вони за ним табунами бігають, ще зі школи. А в політесі на нього не лише студентки заглядаються, а й молоді аспірантки. Он як! Та ще не було такого, щоб тиждень вагався до кралі підійти.

Продавчиня простягла красиву фактурну коробочку, перев’язану атласною стрічкою. Те, що треба! Дівчина підморгнула Орестові, і чаша вагань на його терезах злетіла вгору, а чаша впевненості відверто переважила.

Дочекався, поки Львів запалить плеяду мерехтливих ліхтарів. І коли вулиця пірнула у м’які вечірні сутінки, підійшов.

- Привіт! Малюєш ще?

Навмисне ждав так довго. План був ось який: обрати складний візерунок з безліччю дрібних деталей. Звісно, Мавка не встигне закінчить роботу, бо вже звечоріло. Тоді він домовиться продовжити малювання завтра, тільки не тут, а в затишній кав’ярні подалі від гамірного центру.

Ось так і відбудеться їхнє перше побачення.

Сумнівався у своїй затії, але шляху назад уже не було. Орест листав саморобний журнальчик зі зразками малюнків, а руда розв’язувала бантик на презентованій ним коробочці і усміхалася.

Ближче до одинадцятої обом стало зрозуміло, що є сенс продовжити татуювання хною завтра. Хлопець глибоко вдихнув:

- А давай зустрінемося не тут. А за чашкою кави. Знаю місце, де можна скуштувати смачні еклери, - підморгнув Орест.

Мавка підвела очі і хитро зиркнула на парубка. Ох, не вперше вона таке чує, не вперше. Де й поділася його впевненість у собі. Святі угодники! І як він до такого додумався? Це ж примітивно. Дитячий садочок, чесне слово. Оресту стало соромно, та він не вигадав нічого кращого, ніж бовкнути:

- Я ще й друга з собою візьму. Він теж хотів татуху.

«Все пропало», - пульсувало в парубка у скронях, - «все пропало!» Але сталося диво: Мавка голосно засміялася і погодилася:

- Я люблю еклери. Сподіваюся, у них працює кондиціонер? Бо мені від щоденної спеки перед очима все пливе.

Орест не повірив своїм вухам. Ще ніколи в житті він не почувався таким щасливим! Навіть тоді, коли батько вперше дозволив узяти свою машину, захвату було менше, ніж тепер.

Єдина проблема: де роздобути міфічного друга, який хоче татуху? Ну, та щось придумає. Може, вмовить свого шкільного товариша. У нього ще є кілька днів відпустки, то чому б і не запросити з собою?

Наступного дня Орест при повному параді заявився до свого ліпшого приятеля. Коротко пояснив йому, що і до чого. Той іти нікуди не хотів, але чоловічий кодекс честі вимагав підтримати дружбана в такій делікатній ситуації. Тож вони удвох вирушили на площу Ринок, щоб зустрітися там з Мавкою, а тоді перебратися в кондитерську «Рудий кіт». «Під колір її волосся», - подумав Орест.

Час минав легко і невимушено. Дівчина малювала, вони втрьох говорили про все на світі, багато сміялися, пили лавандовий раф з м’ятними еклерами та розглядали чудернацьких котів на підвіконні. Здавалося, що знайомі років сто, не менше. Так руда Мавка стала коханою дівчиною.

Коханою дівчиною його друга.