Розділ 5. Тіні минулого та отруйні слова

   Повернення до Львова було схоже на вихід із прекрасного сну в холодну реальність. В офісі «Вектора» знову панував кондиціонований спокій, але для Івана та Еліни все змінилося. Вони намагалися бути професійними, але випадкові погляди та довші, ніж зазвичай, паузи в розмовах видавали їх із головою.

  Марта спостерігала за цим із кутка кав’ярні, стискаючи свій паперовий стаканчик так, ніби це була шия ворога. Вона бачила, як Іван змінився: він став менше дивитися в монітор і більше — на двері, за якими сиділа Еліна.

— Іване, маєш хвилину? — Марта без стуку зайшла до його кабінету, коли Еліна відлучилася на обід.

Іван підняв голову, миттєво повертаючи на обличчя свою «маску боса». — Якщо це щодо звіту по Одесі, то я ще чекаю на твої правки, Марто.

— Це щодо нашої нової зірки, — вона сіла на край столу, прибравши тон максимально ділової жінки. — Знаєш, я теж зацікавилася її «феноменальним» успіхом у пана Маркіяна. Вирішила дізнатися про неї трохи більше. Ну, знаєш, корпоративна безпека і все таке.

   Іван відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях. Його погляд став гострим, як лезо скальпеля. — І що ж ти дізналася, Марто? Що вона вміє відрізнити ячмінь від пшениці на дотик? Це я вже бачив на власні очі.

— О, не лише це, — Марта всміхнулася, і ця посмішка була схожа на розлите на склі чорнило — холодна й липка. — Твоя «самородна геніальність» виявилася звичайною втікачкою. Ти знав, що в її рідному селі її чекає не лише розбите корито, а й цілком реальний наречений, з яким уже були призначені оглядини? Більше того, її батько — один із тих самих фермерів, з якими ми намагаємося підписати контракти. Вона не просто «голос народу», Іване. Вона — інсайдер, який, можливо, грає на обидва боки. Ти впевнений, що вона не зливає інформацію таткові, аби вони могли диктувати нам свої умови по цінах?

    Іван відчув, як десь під ребрами неприємно кольнуло. Він згадав їхню розмову в старій хаті під час грози. Еліна казала про втечу від передбачуваності, але чи не була ця втеча частиною витонченого плану? 

- Це лише твої припущення, — холодно відрізав він. — Еліна принесла нам контракт із Маркіяном. Це факт. Все інше — плітки.

— Факт у тому, що вона маніпулює тобою, використовуючи свій «сільський шарм», — Марта підвелася, поправивши ідеально рівний піджак. — Просто будь обережним. Коли скло розбивається, воно ріже дуже боляче. Навіть якщо це скло твого ідеального офісу.

 Вона вийшла, залишивши в кабінеті аромат занадто важких парфумів, який почав душити Івана. Він знову подивився на монітор, але цифри більше не складалися в логічні ланцюжки.

   В цей момент двері прочинилися, і в кабінет зазирнула Еліна. Вона виглядала свіжою, а в руках тримала два паперових горнятка. — Я знайшла на розі маленьку крамницю, де продають справжню м'яту! — вигукнула вона, сяючи. — Додала її прямо в каву. Це саме те, що треба після вчорашнього пилу. Кава зі смаком львівського ранку й дрібкою лісу. Спробуйте!

Вона поставила горнятка на стіл, але Іван навіть не поворухнувся. Його обличчя знову стало тією самою непроникною стіною, яку вона зустріла в перший день.

— Заберіть це, — промовив він, не дивлячись на неї. Еліна завмерла, рука так і залишилася над столом. — Щось сталося? Ви знову через батька… — Не ваше занепокоєння, — перебив він, нарешті піднявши на неї холодні очі. — Еліно, ми тут займаємося бізнесом. Кава з м'ятою, сирники, розмови біля озера — це була помилка, спричинена втомою. Повертайтеся до своїх таблиць. І... я б хотів,щоб ви підготували детальний звіт про ваше попереднє місце роботи та зв'язки вашої родини з агросектором. Мені потрібна прозорість, а не «аромат лісу».

   Еліна повільно опустила руку. Смак м'яти в її власному горнятку раптом став гірким. Вона зрозуміла: Марта вже встигла «посіяти» свої бур'яни в його голові. — Прозорість? — тихо запитала вона, випрямляючи спину. — Добре, Іване Сергійовичу. Ви отримаєте свій звіт. Але пам’ятайте: механізми можна перевірити на помилки, а людей — ні. Якщо ви вирішили шукати в мені вірус, ви його обов’язково знайдете. Навіть якщо його там немає. Вона розвернулася і вийшла, залишивши каву на столі. Аромат м’яти поступово вивітрювався, поступаючись місцем запаху озону та холодної впевненості, яка знову панувала в «Векторі».

 Того вечора Львів вперше здався Еліні не містом можливостей, а лабіринтом із вологого каменю, де кожен крок відлунював самотністю. Вона сіла на лавку біля Оперного, дістала блокнот і написала лише одну фразу: «М'ята росте навіть на згарищах. Питання лише в тому, хто її топче».