Розділ 5. На шляху до порталу.

Ранок почався з того, що Діана енергійно ввірвалася до спальні Юрія. Простора кімната була оформлена в багатому, але не надто кричущому стилі: темно-сині оксамитові гардини, позолочені рамки дзеркал, меблі з різьбленого дерева. Велике ліжко з високими подушками було в центрі кімнати. На ньому, розкинувшись, лежав Юрій, а поряд із ним дві служанки, які швидко почали збиратися, коли Діана рішуче відчинила двері.

  Служанки, злегка оголені після ночі, швидко накинули на себе легкі сукні, перелякано поглядаючи на Діану. Їхні рухи були поспішними, адже навіть найменший натяк на невдоволення Діани міг призвести до проблем. Вони швидко вклонилися Юрію і вислизнули з кімнати, поки він ліниво потягувався.

  Юрій виглядав невимушено: його темне волосся було скуйовджене, а легка усмішка на обличчі відображала повну відсутність поспіху. Він був у вільній сорочці, яка залишалася наполовину розстебнутою, відкриваючи міцно складені м’язи.

 — Юрію, це просто неподобство, — Діана перервала його розслаблений стан, схрестивши руки на грудях. — Ти принц. Кожен принц має свиту воїнів. Ти гадаєш, Антон буде чекати, поки ти прокинешся і захочеш діяти? Його люди вже тренуються і зміцнюються. А ти тут лежиш із дівчатами, замість того щоб вибирати собі кращих з новачків.

 — Я радий тебе бачити, матусю, — Юрій ледве підвівся, ліниво потягуючись. — Але ти ж знаєш, що новачки – це проблеми. Вони неготові, їм потрібно пояснювати все з нуля. До того ж, Антон нехай собі бігає. Я завжди вигравав не силою, а розумом.

  Діана нахилилася до нього, так що їхні погляди зустрілися.

  — Антон вже на зачистці порталу, поки ти тут розважаєшся. Його люди стають сильнішими з кожним днем. Тобі потрібно діяти, якщо не хочеш залишитися позаду. Потрібна сила. І ці новачки — твій шанс. Поки вони не визначилися, кому служити, ти маєш їх схилити на свій бік. Кожен принц має свою свиту, Юрію. Без неї ти — ніщо.

  Юрій підвівся, закинувши на плечі плащ, що лежав поряд.

  — Гаразд, матусю. Тільки не думай, що я це роблю через твою лекцію. Просто хочу подивитися, на що здатні ці новачки, — він усміхнувся і додав з легкою іронією. — І, можливо, показати Антону, хто тут справжній лідер.

  Діана задоволено кивнула, повертаючись до дверей. Вона знала, що заохотити Юрія до дій завжди було нелегко, але цього разу їй вдалося натиснути на правильні важелі.

  Коли Діана вийшла, Юрій нарешті підвівся з ліжка, поправив сорочку і вдягнув темний дорожній плащ з золотим оздобленням. На поясі він закріпив свій короткий меч із інкрустацією у вигляді палаючого сонця — знак принца. Швидко обравши з шафи міцні шкіряні чоботи, він вийшов із кімнати, не забуваючи кинути останній погляд у велике дзеркало біля дверей.

  Юрій неквапливо прямував до плацу, де вже зібралися воїни й новачки, яких відібрали для сьогоднішньої зачистки. Плац оживав: чути було брязкіт зброї, команди капітанів і розмови бійців. Сонце, яке підіймалося над стінами міста, підкреслювало майбутню напругу цього дня.

  Капітан Георгій, суворий і методичний, стояв у центрі, тримаючи в руках папери з печаткою церковників. Учора він провів ніч у своєму кабінеті, вивчаючи ці документи, які описували благословення новоприбулих. У королівстві Львиного Ока таких артефактів, що дозволяли зчитувати подібну інформацію, було мало, але церковники компенсували це ретельною роботою. З семи новобранців лише один дійсно вирізнявся своїми можливостями.

  Цей чоловік — Іван — привернув увагу капітана своїм набором благословень. "Залізне сміливість", "Залізне рукопашний бій", "Бронзове знання стратегії", "Срібне мародерство" і "Срібне стрільба" — усе це говорило про те, що він може стати цінним доповненням для групи. Щоправда, благословення на стрільбу тут не мало великого значення, адже монстрів стрілецька зброя не брала. Проте "Срібне мародерство" викликало зацікавлення Георгія: воно підвищувало кількість і якість здобичі, отриманої від убитих Іваном монстрів. Це дало капітану ідею.

  "Нехай мисливці ранять монстрів, а Іван добиває. Це збільшить нашу ефективність і дозволить принцу здобути більше авторитету перед королем завдяки здобичі," — думав Георгій, переглядаючи списки.

  Іван, у свою чергу, мовчки стояв серед новачків, міряючи плац байдужим, але уважним поглядом. Усе це нагадувало йому його колишнє життя, яке тепер здавалося віддаленим і водночас таким живим. Казарми, накази, чітка структура — він це добре знав. Це була його стихія.

  "Іваном" він назвав себе, коли опинився в цьому світі. Справжнє ім'я не мало значення, бо ніхто тут не знав його минулого. Він не став вигадувати щось нове — достатньо було цього простого, звичного імені.

  Тепер, поправляючи ремінь із мечем, він пригадав, як востаннє відчував вагу холодної зброї. Витягнувши меч із піхов, він уважно подивився на лезо. Його блиск нагадував той ніж, який він купив перед відправленням на фронт. Тоді, у своєму світі, його взвод був у Бучі, під Києвом. Спогади різко промайнули в його голові: перші втрати, перші жахи війни. Але водночас і перші незабутні відчуття переваги над тими, хто не міг захиститися.

  Їхній взвод приходив уночі, немов зграя шакалів. Залякані очі цивільних, їхні марні спроби знайти порятунок, їхні крики — усе це приносило Івану незрозуміле задоволення. Відчуття вседозволеності стало його наркотиком. А коли світло перенесло його сюди, він спочатку подумав, що це галюцинація від надмірного пияцтва. Але тепер він знав: це новий шанс.

  "Мій меч стане інструментом моєї сили," — думав він, засовуючи лезо назад у піхви.

  Юрій з'явився на плацу, одразу привертаючи до себе увагу своїм звичним невимушеним виглядом. Георгій підійшов до нього й коротко доповів:

  — Ваша світлість, я переглянув новобранців. Є один цікавий чоловік, Іван. Його благословення роблять його корисним. Особливо "Срібне мародерство". Це збільшить нашу здобич і може підвищити ваш статус перед королем. Я планую випробувати його в сьогоднішній зачистці.