Розділ 5

Я прокинулась від якихось неприємних звуків, коли врешті змогла сфокусувати погляд зрозуміла, що то був цокіт магічного аналізатора. До мене підійшла медсестра і щось сказала, проте я знову заснула. Вдруге прийшла до себе і розгледіла стурбовані обличчя моїх батьків, мама щось сказала стиснувши мою руку, але звук був нечітким. Я боялась знову провалитися у темряву, боялась, що все це лише марення, бо хоч не пройшло навіть тижня, я встигла шалено скучити за рідними.

Раніше ми ніколи не розлучалися більше ніж на два дні і необхідність бути відірваною від дому і родини давалась мені важко.

Мама щось запитала, мабуть в тієї ж медсестри, бо дивилась кудись повз батька.

Я хотіла запитати, що сталось, але замість цього прохрипіла незрозумілі звуки.

Тато підійшов ближче і поклав руку мені на плече, я одразу відчула теплу магію роду, що мов ковдра взимку огорнула мене і дивне помутніння зникло.

Медсестра принесла мені склянку води і мама тримала її, поки я пила.

–Що сталось? –Врешті запитала я.

–Нам сказали, що ти не впоралась з керуванням магією, –Тихо відповіла мама, проводячи рукою по моєму обличчі.

Останнє, що я могла пригадати, це обличчя леді Жанет, що схилилось до мого.

Чи могла я не впоратися з магією? Та ні, я навіть не чаклувала.

–Залиште нас з донькою самих, –Холодно кинув тато, що виглядав… наляканим? Ніколи раніше, я не бачила цієї емоції на його обличчі. –Що трапилось на твою думку?

Мені знадобилось трохи часу, щоб зібрати спогади в один і знайти в собі сили для кількох речень.

–Я плела схеми і розплітала їх, але я не наділяла їх магічним поштовхом. Я не думаю, що випадково могла не втримати магію, бо навіть не чаклувала. Але.. –Трохи відвела погляд і зробила глибокий вдих, –Там щось було, щось біля потоків манії, я відчула сильний страх, перш ніж воно відчуло мене також. А потім я побачила обличчя вчительки і отямилась вже тут.

–Ми затримаємось тут день, щоб твій стан вирівнявся і зранку вирішимо додому. –Задумливо кивнув тато, –А поки відпочивай, я занурю тебе в магічний сон на дві години.

Я знову відчула ту теплу ковдру, що обережно закутала мене. Цей сон відрізнявся від попереднього, мене більше не гойдало і не трусило зі сторони в сторону, навпаки з кожною хвилиною я відчувала як мені ставало краще.

Так приємно отямитись без відчуття нудоти. Наступного разу я обов’язково цінуватиму всі такі пробудження. Я поглянула на вікно в кутку кімнати і зрозуміла, що зараз десь пізній вечір. Поруч нікого не було. Мені хотілось розім’яти ноги, тому я врешті піднялась з ліжка і оглянула маленьку медичну кімнату. Вона була звичайною: ліжко, закриті шафки з ліками, столик з медичними приладами і… маленькі двері, ймовірно у вбиральню.

Стрімке полегшення і радість охопили мене, коли я побачила ті двері, але не встигла навіть кроку зробити, як відчула на своєму плечі холодну руку. Вмить мене наче облило крижаним страхом, я потягнулась до магічного аналізатора, що був найближчим предметом до моєї руки і замахнулась ним в сторону голови потенційного нападника, зі спини почулось шипіння, я скористалась здивуванням і відстрибнула в інший бік, повертаючись обличчям до нападника. Минула десь секунда, як мене накрило одразу два усвідомлення. Перше: хоч обличчя нападника було замотане у чорну тканину, його погляд видався знайомим. Друге усвідомлення облило мене черговою хвилею страху: я не могла застосувати власну магію. Чоловік отямився і кинувся у мою сторону, у вечірній пітьмі легким відблиском сяйнув кинджал у його руці, я зробила маневр і перескочила у бік, тепер нас розділяло ліжко. Мій погляд хаотично провів кімнату, я не бачила нічого, що могло видатись зброєю. Хіба що підняти магічний аналізатор з підлоги, але він мав форму сірої цеглинки і не годився у битві проти кинджалу.

Дивно усвідомлювати, що смерть може бути такою безглуздою. Мене все життя готували до таких моментів і от, коли врешті він трапився: я не розуміла, що мені робити. Мені було страшно, серце калатало, проте подих залишався рівним і думки продовжували шукати вихід.

Я зробила черговий рух, щоб ухилитися і залишатись на відстані від чорного силуету, але кімната занадто мала, щоб я довго могла ухилятися. Раптом я таки згадала, щось корисне – у членів роду є зв’язок з головою, що наче має працювати без звичайної магії, а підтримується силою духів. Ця затримка на роздуми, ледь не коштувала мені життя, проте я таки уникнула удару, але нападник помітно оживився відчуваючи перемогу. Ніколи раніше я не використовувала цей зв’язок і гадки не мала як він має працювати, але уявила обличчя батька, щиро забажала, щоб він почув і подумки крикнула: «Батькууу!!».

Нічого. Нічого не відбулось. Я вирішила не витрачати час на цю безглузду ідею, а таки спробувати розтягнути час свого життя, в серці жевріла надія, що ворог зробить грубу помилку, котрою я зможу скористатися.

Підняла погляд зустрічаючи злий погляд сірих очей, чому вони здавались мені знайомими?

Він розізлився стикнувшись з моїм поглядом і кинув кинджал, той з тріском пролетів поруч і влучив у стіну. Ось воно, ось його помилка. Я намагалась прорахувати як краще дізнатися тієї стіни. Водночас вирішила вдати сильну розгубленість і сумним, наляканим голосом протягнула: – Чому ти намагаєшся мене вбити? Мені так страшно…