Розділ 3

Знову туманний ранок і перший за розкладом урок фізичного виховання, на цей раз пізно – на восьму ранку. Попри це сніданок я пропустила, вагаючись між ним і солодким сном – вибрала останнє.

   Замість паралельної групи, яку я очікувала побачити, мій погляд зустрівся зі синім океаном очей хлопця чиє ім’я я так і не дізналась.

  –Сьогодні в нас змішаний урок першого та третього курсу, –Почула я голос вчителя. –Заняття будуть проходити у парі, що допоможе першокурсникам швидше перейняти знання.

   Варто уточняти, що обличчя моїх одногрупників моментально посумнішали? Хоч я і побачила у погляді деяких одногрупниць хижий блиск, та не змогла збагнути його причину. Хіба що вони сподіваються таким чином підкорити серця лордів з третього курсу? Я оглянула юнаків та всього трійку дівчат, з великої кількості осіб пригадала лише нащадка віконта Меріса та леді Ізабель Де Софаріяваре. Мій офіційний вихід мав відбутись після шіснадцятиріччя, тому я погано орієнтувалась, хоч і в свій час старанно намагалась запам’ятати портрети всіх членів аристократичних родин.

   –Луїзо, стань одразу з лордом Дарієлем Де Йоре, він тут єдиний хто зможе утворити тобі гідну пару.

   Я звісно оцінила, що вчитель назвав повне ім‘я хлопця, щоб дати змогу мені зорієнтуватись, але невже я настільки дурна? Як можна було не впізнати другого сина голови роду Де Йоре?! Портрети представників родів засновників я вчила особливо прискіпливо, дурепа.. Хоч на портреті який я вивчала Дарієлю Де Йоре було одинадцять, проте як я могла не скласти в одне всі ті факти, що мала? Я знала, що в академії навчається декілька членів чотирьох династій засновників, знала, що серед них є Дарієль, знала про характерні для роду Де Йоре сині очі і знала, що в хлопця надзвичайно рано прокинувся дар, йому цієї зими виповниться вісімнадцять, а він вже навчається на третьому курсі, про те, що хлопець третьокурсник, я до речі теж знала і все одно не склала ці пазли в одну картину.

  Я не показала свого здивування, просто підійшла до хлопця, що теж не виявляв жодних проявів шоку. Та чого б йому дивуватись? Це лише я останнім часом літаю десь у хмарах, він то напевне мав знати, як виглядає спадкоємиця стародавнього роду.  Вчитель називав повні імена всіх, окрім мого, кого являє собою моя скромна персона знали навіть тварини, що жили на території академії, он як підозріло на мене коситься чорна пташка. З іншого боку, завдяки лорду Брайнону я дізналась родові імена всіх одногрупників, добре, що хоч цього разу моя пам’ять працювала як треба, я одразу пригадувала факти про тих чи інших людей.

   Після тривалого оголошення списків пар і розминки, між парами розпочались спаринги. Мої одногрупники з тріском провалились, чого і варто було очікувати, хоч третій курс явно попередили були обережними, було помітно як вони переходили у позицію захисту і майже не нападали, допомагаючи засвоїти випади, що перед цим показував лорд Брайнон. Насправді, мені видається безглуздим влаштовувати бій для студентів, частина який займається фізичними вправами другий день, але моєї думки ніхто не запитує.

–Луїза та Дарієль останні, –Проголосив вчитель не приховуючи нетерпіння.

  Нас залишили на десерт і розвагу для всіх присутніх.

   Я перша підняла шпагу нападаючи, Дарієль перейшов в глуху оборону.

   Під монотонний спів зброї, я намагалась придумати успішну тактику.

   Що я там вчора говорила про прекрасні навички, кращі ніж у всіх присутніх в академії? Визнаю, я перебільшила свої можливості. Дарієль прекрасно парирував всі мої удари, при цьому жодного разу не нападав у відповідь, виходила битва на витривалість: хто першим втомиться і припуститься помилки?

   Десь через десять хвилин ми помінялись ролями і вже я перейшла в оборону від його атак.

   –Досить! В нас закінчився час відведений на урок, –Обличчя лорда Брайнона виглядало абсолютно щасливим, –Це було просто неперевершено.

   Ми з опонентом кивнули одне-одному і розійшлись.

   –Це було просто дивовижно, –Невпевнено підійшла до мене Катріона, –Ваш поєдинок нагадував своєрідний танець.

   –Що в нас наступним предметом? –Знала відповідь, запитала, щоб перевести тему, –Спершу підемо в їдальню, Естель вже зачекалася, потім я хочу переодягнутись.

   –Історія магії.

   Я зітхнула, черговий урок, що обіцяв стати смертельно нудним.

   –Леді Луїза так вміло ухилялась від атак лорда Дарієля, –Щебетала одногрупниця зі сестрою.

До розмов інших одногрупників я не прислуховувалася, по довгих поглядах, що зупинялись на мені, можна було зрозуміти – їх бесіди не суттєво відрізняються від тієї, що ведеться за нашим столом.

   –Дарієль піддався, –Відповіла я на зацікавлений погляд сестри. –Навмисно розтягнув час, щоб ми вийшли у нічию.

   –Враховуючи, що в наших з тобою поєдинках ти завжди перемагала, –Естель скривилась, –То як добре, що я потрапила в пару з милим, бездарним юнаком.

   –І хто в нас «милий, бездарний юнак»? –Кутик губ піднявся в усмішці.

   –Кхмп.. –Кузина простогнала, –Нуу.. син лорда.. ааа.. хм.. не знаю.

  Пфф.. очевидно провали у пам’яті є не лише у мене, що не може не тішити.