Розділ 2

Туман піднявся над лісом, ранкова прохолода так і норовила залізти під тренувальний костюм, що складався з чорних штанів і кремової блузи, а я пленталась на урок фізичного виховання. Ентузіазмом світилась хіба що десь ну дуже глибоко в душі. Варто зауважити, що коли я вийшла у невеликий дворик і оглянула присутніх то зрозуміла, що ентузіазм «наповнює» не лише мене.

   –Доброго ранку, якщо хтось досі стоячи досипає – прокидайтеся, –Хто справді сяяв життєрадісністю, то це молодий, підтягнутий чоловік, лорд Брайнон був шалено привабливим і цілком заслужено привертав до себе погляди, його рухи нагадували плавність хижака, а риси обличчя були юнацькими, хіба що його орлиний ніс з виразною горбинкою вибивався зі загальної картини своєю різкістю, –Сьогодні проходимось з вами по базових вправах, я погляну на ваші навички. До речі, на майбутнє скажу: якщо хтось бажає проспати наші ранкові зустрічі, то має бути готовим до вечірніх зустрічей в кабінеті ректора і подальшого відпрацювання провинності.

   Я кутиком губ посміхнулась побачивши кислі обличчя одногрупників, всього десятеро – порівно хлопців та дівчат. Серед дівчат паралельної групи помітила кузину по маминій лінії і настрій став трішки кращим.

   Я прикликала всі сили самоконтролю, щоб не хіхікати над потугами благородних леді у виконанні вправ. Заради справедливості скажу, що в моєї одногрупниці, леді Світібель, виконувати елементарні вправи виходило не так жахливо, як в інших.

   –Леді Луїзо, ви остання, –Врешті зітхнув вчитель, –Чи володієте ви якимись навичками?

   –Так, звісно, –Легко повела плечем і зауважила, як піднявся настрій лорда Брайнона, –Окрім звичайної фізичної підготовки, в мене є навички фехтування, стрільби та метання кинджалів, –З кожним моїм словом очі лорда сяяли все більше і більше.

   Одногрупники теж виглядали здивовано, а чого вони хотіли від спадкоємиці однієї з найвпливовіших родин королівства? Так вже трапилось, що ворогам нашого роду значно простіше радикально усунути проблему ніж плести інтриги, а я – як справжня проблема, усуватися радикально не бажаю, от і довелось мені ще змалку навчатись не лише вмінню захищатись у прихованих посмішкою словесних дуелях, а й вчитись як фізично постояти за себе.

   –Прекрасно, встаньте в пару з леді Естер Посфор і продемонструйте нам свої навички фехтування, –Посміхнувся лорд.

   Я кивнула вітаючись з кузиною, іронічно, що нас поставили у пару, зате я точно знала, що двоюрідну сестру теж навчали мистецтву ведення бою і партія обіцяла бути захопливою.

   –П’ять хвилин, –Зацікавлено промовив вчитель, –Луїза в тебе чудовий рівень навичок, –Лорд Брайнон відкинув формальності, –Естер ти вражаюче довго вистояла, це часом не східні техніки ведення бою?

   Мати моєї кузини родом зі східного царства, що було добрим сусідом нашого королівства, саме мама Естель наполягала на розширеній програмі навчання для доньки. Окрім східних технік ведення бою та знання оксидської мови, Естель завдячувала мамі також за чарівні, чорні локони густого волосся та за трішки розкосі очі, мабуть лише їх зелений колір свідчив про приналежність до роду Посфор.

   Задумавшись я не одразу помітила як всі почали розходитись, до того ж пропустила останні слова лорда Брайнона, сподіваюсь нічого важливого він не говорив.

   –Сядемо за один столик? –Запропонувала кузина, коли ми опинились в їдальні.

   Я оглянула кам’яні стіни, стелаж зі стравами і дерев’яні столики. Це приміщення чимось нагадувало дешеві трактири.

   –То що ми самі маємо набирати собі їжу? Я схожа на служницю? Ви хоч знаєте хто мій тато?! –Голосила якась з моїх одногрупниць і її підтримував несинхронний хор голосів.

   –Давай, за ось цей, –Я кивнула у сторону віддаленого стола.

   Ми з Естель підхопили підноси з вибраною їжею, але до столику дійти не встигли.

   –Леді Луїзо, як ви можете це терпіти?! Ви ж представниця одного з чотирьох верховних родів, хіба вам, з вашим статусом, можна самотужки набирати собі їжу?! –Звернулась до мене галаслива дівчина.

   –Чому б і ні? –Тихо відповіла та нарешті дійшла до вибраного столику.

   Тішило, що після моєї тихої репліки всі невдоволені замовкли і невеличкий натовп розсівся за столики.

   –Ти їх здивувала, –Широко посміхнулась сестра.

   Я розуміла невдоволення студентів, сама його відчувала, але про відсутність слуг було відомо заздалегідь, більше того, академія цим пишалась, оскільки «ми виховуємо не лише першокласних чарівників, відважних воїнів, а й розвиваємо їх особистісні риси та самостійність» і бла-бла-бла. Відверто, причина крилась в іншому, академія має чимало років, про її погодження ходять легенди, бо стіни переплетені старовинною магією, за розповідями її стереже дух, що зберігає споруду та захищає студентів. Досі цю магію ніхто не зміг здолати, в часи війни академія слугувала прихистком для багатьох політичних втікачів, її не могли знайти, коли дух споруди цього не дозволяв. Зараз всі заявки розглядає ректор, а дух академії став міфом.

Для звичайної аристократки такі умови справді були каторгою, але я не була звичайною. Коли ти спадкоємиця одного з аристократичних родів, тебе навчають: мистецтву інтриг, дипломатії, етикету, манерам, вмінню танцювати, розмовляти як мінімум на чотирьох мовах, знанню діалектів та іншим наукам. Проте коли ти спадкоємиця одного з чотирьох родів засновників, до звичного переліку предметів додаються навички, володінню яких аристократи ніколи б не вчили своїх дітей, наприклад: вміння обходитись без служниць, вміння готувати найпростіші страви, вміння виживати в лісі чи горах і мистецтво ведення бою. Іноді, навіть я не могла зрозуміти навіщо мені той багаж безкорисних на перший погляд знань, але слухняно відвідувала всі обрані батьками уроки.