Розділ 1

Сукня світло-коричневого кольору ідеально прилягала до тіла, довжиною трохи нижче колін, вона порушувала всі правила сучасної моди аристократів, на які мені, власне, глибоко байдуже.

   –Леді, ваша сім’я вже чекає за обіднім столом, –Нагадала про свою присутність служниця.

   Я зітхнула і провела рукою по сукні у спробі розгладити неіснуючу складку. Тягнути час було вже нікуди, я востаннє обвела поглядом простору кімнату у м’ятних тонах, велике ліжко ще ніколи не здавалось мені таким затишним та рідним як сьогодні.

   –Ходімо, –Кивнула служниці.

   Двері позаду тихо зачинились перекривши шлях назад. Сходинки на перший поверх здавались нескінченними, а шлях до столової був довгим як ніколи.

   –Луїза, –Мама легко посміхнулась. Мене завжди дивувало те, з якою легкістю вона поєднувала аристократичну холодність та ось це тепло при погляді на мене чи батька.

   –Ти знову запізнилась, –Невдоволено зауважила бабуся. Від вдови дому Де Марк не слід було чекати чогось людського, аристократка у всій її суті: строга, помішана на дотриманні правил, здавалось вона була осторонь від всього, що відбувалось навколо, зате не втрачала можливостей дорікнути мені черговим непослухом.

   –Пробачте, –Спокійно відповіла і сіла за своє місце.

   –Коли ти вирушаєш у дорогу? –Запитав батько і голова нашого роду за сумісництвом.

   –Одразу як закінчиться трапеза, –Повела я плечем.

   –Я не уявляю собі будинку без нашої Лулу, –Сумно протягнула тітка.

   Тітка Стефані прекрасно розуміла, як дратує мене дитяче прізвисько та навмисно мене дражнила.

   Я мило посміхнулась, –Ходять чутки, що ви відхилили пропозицію чергового кавалера? –Запитання про заміжжя і потенційних наречених завжди дратували Стефані, з моєї сторони було б гріхом не повернути шпильку.

   –Він був жахливим кандидатом на моє серце, –Зневажливо відмахнулась тітка.

   –Для тебе всі погані, –Невдоволено сказала стара герцогиня, –В часи моєї молодости такого не було, тобі Артуре вартувало вже давно обрати своїй сестрі чоловіка.

   –Брат залишив мені право вибору, –Проскрипіла тітка, в її блакитних очах вирував морський шторм.

   Доїдала я під добре завуальовану суперечку мого сімейства.

   –Я проведу тебе, –Піднялась з-за столу мама, якій вочевидь теж набридло слухати дискусію, що тривала щоранку вже як декілька років поспіль.

   На вулиці вже чекала остання модель магрети, дорога була далекою і я раділа, що моя сім’я в змозі дозволити собі магічний транспорт, бо їхати три дні у звичайній кареті – ще те задоволення.

   –Сонце, що б не трапилось, ти повинна пам’ятати: ти єдина спадкоємиця роду Де Марк, ти гордість нашої сім’ї, ми завжди підтримаємо тебе, –Мати стиснула мене в міцних обіймах, вмить стало тепліше, здалось, що скрізь щільні хмари змогли пробитись сонячні промінчики.

   Я нічого не відповіла, слова були зайвими, тому просто сіла на м’яке сидіння магрети і водій рушив з місця. Жадним поглядом обвела величезний, старовинний маєток, столична резиденція нашої сім’ї була похмурою як і усе навколо, проте все рівно здавалась розкішною. На фоні сірого каменю та вишуканих скульптур мармурових дів, тендітна фігурка у пастельно-рожевій сукні здавалась чужорідною, надто ніжною та світлою для цих сірих, нудних місцин.

   Небо затягнули хмари, розпочався легкий дощик. Столицю та елітну академію магії розділяла гірська місцевість і густі ліси, на магреті мені доведеться їхати всього вісім годин, в порівнянні з довгою дорогою на кареті, цей час був справді мізерним. Звук дощу, що з кожною хвилиною набирав сили, заспокоював і змушував зануритись у думки.

   В думках я поверталась у маєток, перед очима досі стояла картина моєї матері, вона завжди здавалась мені прекрасною: довгі, карамельні пасма волосся зібрані у високу зачіску, погляд темно-зелених очей нагадував гірські ліси і було в ній щось, що відрізняло її від інших аристократів, мабуть, це була людяність. Мені пощастило, що батьки кохають одне-одного, для вищої аристократії подібне явище було справжньою рідкістю, я бачила безліч сімей збудованих на байдужості і мене завжди тішило розуміння, що в мене є любляча сім’я. Зі сумного, хіба що розуміння, що наш стародавній рід майже вимер і я єдиний його нащадок.

   Ще два століття назад рід Де Марк був одним з найбільших за чисельністю представників, коли раптом почались дивні смерті його членів, спершу ніхто не зв’язував смерті з чимось незвичайним, а коли забили на сполох, опинилось вже надто пізно, залишилось близько п’ятдесяти живих представників, їх кількість стрімко зменшувалась, а моєму прадіду чаклуни з магією пророцтв розповіли про прокляття, що наклали на цілий рід. Найгірше, що мені так і не вдалось дізнатись детальніше про прокляття, але найближчим часом я сподівалась виправити цю прогалину у знаннях. Бібліотека академії є однією з найбільших у світі, не дивно, що мені кортіло зануритись у ряди стелажів книг і читати-читати-читати.

   Нудні пейзажі за вікном заколисували, я не помітила як задрімала, прокинулась коли ми проїжджали ліс, що прилягає до території академії.

   До моменту коли магрета в’їхала у головні ворота, дощ потроху вчух, залишивши по собі калюжі. В одну з таких калюж я ледь не втрапила, добре, що встигла вчасно переставити ногу.