Глава 2

   Крамниця зустріла мене товарами на полках по боках, та запахом кімнати, яку давно не провітрювали. Реалістичність справді на висоті. Попереду зібралась черга з десятка гравців. Прислухавшись, стало зрозуміло, в основному шукають одежу, так в підгузках тут багато хто. Торгаш в'яло відповідав, що задарма не буває абсолютно нічого. Мій настрій дещо впав, схоже не я один такий кмітливий, шукати одягу та завдань. Почав розглядувати товар. Кухонні ножі, невеликі ржаві мечі, сокири, що давно лежать без діла. З одежі тільки проста сільська роба, і щось схоже на одежу мисливця, шкіряний жакет та шкіряні штани. Взуття взагалі не знайшов. Проте, вдосталь всякого приладдя, рубанки, стамески, молот й щіпці для коваля, різні голки для шиття. Магазин явно розрахований на людей і професії села.

   Доки я ловив гав біля товарів, в крамниці стихло. Втративши надію вмовити продавця, гравці пішли шукати інших варіантів для заробітку. Сам хазяїн дивився на мене повністю флегматичним поглядом. Згоден, взяти з такого голодранця нічого. Але я вирішив дещо протестувати іскіна. Компанія хвалилась, що вони повинні поводитися майже як люди.

   - Доброго дня, пане. - основне правило всіх ігор, з НПС говорити поважно, якщо не знаєш яку лінію поведінки він полюбляє.

   - І тобі не хворіти. - навіть бровою не поворухнув.

   - Не підкажете, а хто то є такі, що вбивають авантюристів навколо селища. - сумніваюсь, що НПС цікавиться справами гравців, про те для експерименту.

   - Хм. - чоловік удав, що задумався. - і багато вже вбитих?

   - Ви самі бачили, всі, хто заходив тільки що сюди. Можливо і більше.

   - Хм. - на цей раз пауза була дещо більша. - це недобре, вбивства і пограбування негативно впливають на торгівлю. Ось, тримай листа, віднеси його старості.

   Сповіщення системи: “Ви отримали завдання — лист для старости. Віднесіть листа від хазяїна магазина, старості села. Нагорода — невідомо.  Покарання за відмову або провал — сильне падіння репутації з торговцем”.

   Доволі непогано, як для початку. Відмовлятись точно не потрібно, репутація з людиною, яка продає товари, дуже потрібна. Шкода, що невідомо про винагороду. Але я не жадібний, тому промовив:

   - Так, звичайно. Я прямо зараз віднесу листа.

   Чоловік передав мені згорнуту в трубочку папірець, з печаткою на воску. Прямо з середньовіччя взято, стильно і додає атмосфери. Я прямо в підгузку направився в дім старости, добре, що недалеко, пару метрів. Відчуття сорому, за такий вигляд не було. Таких красивих зараз ходить доволі багато. Гравця на мене теж зовсім все одно. Кожен платить за акаунт і поспішає зробити якомога більше за короткий час. Ідеальна система заохочення, у кожного максимальна мотивація без жодних керівників.

   На порозі мене зупинив охоронець, але просто демонстрація листа вирішила проблему і я зміг пройти до хати. Внутрішні вбрання кімнати нічим особливо не відрізнялось від крамнички, тільки товару нема. Староста виявився чоловіком близько сорока, з прямим лицем, темним волоссям і твердим поглядом. Лист він прийняв мовчки, просто кивнув головою і почав читати. Пройшло хвилини дві та чоловік підняв голову. Покликав охоронця і щось йому прошептав на вухо. Нарешті звернув увагу на мене:

   - Ти приніс важливі новини. Наше селище мале, а це означає, що реагувати на все потрібно швидко, інше можемо не встигнути. Я бачу, що ти теж потерпаєш від невідомих. Ось тобі одежа. - з цими словами староста передав мені пакунок. - А ще в мене є завдання, візьмешся?

   Я швидко переглянув пакунок, звичайна одежа селянина, навіть є дуже грубі сандалі. В грі є приємний момент, одягатись не потрібно все натягувати. Виділив поглядом одежу, перекинув в інвентар, а далі на свого персонажа і готово, декілька мить. Поки староста пропонував мені нове завдання, я встиг виправити свій зовнішній вигляд.

   - Чи є можливість дізнатися, що за завдання ви мені пропонуєте? - тато завжди вчив, перед тим, як погодитись, дізнайся більше інформації.

   - Наші охоронці затримали трьох нападників. Схоже, вони з цієї компанії, що атакують авантюристів. Нам вони нічого не розповідають. Спробуй ти переговорити з ними. Будь-яка інформація є важливою.

   Сповіщення системи: “Ви отримали завдання — допит. Спустіться у в'язницю, та поговоріть з затриманими авантюристами. Винагорода — невідомо. Покарання за відмову або провал — відсутнє”.

   Ого! Завдання с каверзою, це не з мобами розмовляти, у яких закладені певні лінії завдань. Гравець не зобов'язаний мені відповідати. А ще мені не дає покою думка, чому НПС так завзято цікавляться справами гравців. В більшості ігор вони просто ігнорують, або вдають що не розуміють справи, які гравці вирішують між собою. Іскіни стали настільки круті, що можуть аналізувати гру в розрізі двох світів? Це, як мінімум, цікаво:

   - Я згоден.

   - Тоді в тебе 15 хвилин, поспішай. Чекаю тебе з результатами.

   Пройти в в'язницю проблем не викликало. Декілька охоронців, які вже знали про моє завдання, просто відкрили переді мною двері. Останні виглядали металевими решітками на завісах. Камери теж відділялися решітками. Схоже, так зробили, щоб гравцям було більше огляду, сидіти в чотирьох стінах для психіки не дуже добре. В камері виявилось двоє, третій, схоже, вийшов з гри. Мотос і Грехен, ім'я вибрали собі чудні.

   - Привіт! - я старався виглядати максимально дружньо, мені потрібна інформація.

   - Хай. - Мотос зацікавлено на мене поглянув. - з чим прийшов?

   - За мною недавно гналися троє з дубинками, намагалися зробити собі кілл. ви, схоже, також цім займаєтесь. Мені просто дуже цікаво, для чого вам це?

   - Просто граємо у своє задоволення. - відповідь дав Грехен. - А ти як дізнався про нас в цьому місці?

   - На респі було досить людей, котрі висловлювали своє невдоволення надзвичайно голосно.

   - І ти один, хто захотів сюди спуститись? - Грехен навіть очі зробив вузькими.