Розділ 7

Марк залетів у підсобку Даміана, наче сіра блискавка. Він сподівався знайти там щось, що остаточно дискредитує сторожа в очах Софії — можливо, докази його «небезпечної» зміїної природи або якісь дивні артефакти.

— Софіє, почекайте тут! — вигукнув Даміан, намагаючись випередити художницю, яка вже прямувала за котом. — Там не прибрано!

Мімі, не чекаючи нікого, перетворилася на білу тінь і першою влетіла в кімнату. Вона знала: діяти треба негайно. Даміан забіг слідом і побачив, як Марк у подобі кота вже порпається в його коробці з рідкісними речами, розкидаючи їх по підлозі.

— Ось ти і попався, — прошепотіла Мімі, яка вже стояла в людській подобі в кутку підсобки, де її не могла бачити Софія. — Даміане, зараз!

Даміан миттєво зрозумів план. Він не став перетворюватися на змію. Натомість він схопив старе дзеркало, яке лежало на полиці. Це було не звичайне дзеркало, а древній артефакт, що показував справжню сутність того, хто в нього дивиться.

У цей момент Софія з’явилася на порозі.

— Ой, що тут коїться? Мімі, ти знову... — вона зупинилася, побачивши Даміана, який тримав дзеркало прямо перед сірим котом.

— Софіє, подивіться в дзеркало, — спокійно сказав Даміан.

Марк, відчувши небезпеку, спробував відскочити, але Мімі спритно перегородила йому шлях, змушуючи його подивитися на власне відображення.

Те, що побачила Софія, змусило її впустити пензлі. У дзеркалі замість милого сірого котика відображався кремезний чоловік із хижим виразом обличчя та зеленими очима, що палали люттю. Відображення було настільки реальним і страшним, що Софія мимоволі відсахнулася.

— Що це... хто це? — прошепотіла вона, бліднучи.

Марк зрозумів, що його викрито. Магія дзеркала була настільки сильною, що його людська подоба почала мимоволі проступати крізь котячу прямо в реальності. Його лапи почали видовжуватися, а шерсть — зникати.

— Ти все зіпсував, Лускатий! — проричав Марк, уже наполовину ставши людиною. — Ти думаєш, вона прийме тебе?

Софія закричала від жаху, бачивши, як кіт перетворюється на незнайомця в її улюбленій оранжереї. Даміан миттєво зреагував. Він зробив крок уперед, затуляючи Софію собою.

— Геть звідси, Марку, — його голос пролунав як гуркіт грому. — Твій час вийшов. І ніколи більше не наближайся до Мімі.

Марк глянув на Даміана, потім на Мімі, яка дивилася на нього з холодною зневагою, і нарешті на перелякану Софію. Він зрозумів, що в цьому домі йому більше не раді. З останнім лютим поглядом він вискочив у прочинене вікно підсобки, миттєво перетворившись у повітрі на кота, і зник у темряві нічного саду.

В оранжереї запала важка тиша. Софія тремтіла, не в змозі вимовити ні слова. Даміан повільно повернувся до неї.

— Софіє, вибачте... я мав раніше вам сказати, що цей кіт небезпечний, — він намагався говорити якомога м'якше.

Софія подивилася на нього, потім на свою білу Мімі, яка зараз спокійно мурчала біля її ніг, намагаючись заспокоїти хазяйку. Вона ще не знала всієї правди про Даміана та свою кицьку, але одне вона зрозуміла точно: Даміан врятував її.

— Дякую, Даміане, — прошепотіла вона, обіймаючи Мімі. — Я... я не розумію, що це було, але я вам вірю.

Даміан глянув на Мімі. Вона ледь помітно підморгнула йому. Марка вигнано, їхня таємниця залишилася цілою, а їхній союз став міцнішим, ніж будь-коли.

— Все добре, Софіє, — відповів він. — Тут ви в безпеці. Я про це подбаю.

Луска та хутро знову перемогли тінь.

Після того як Марк зник у нічній темряві, напруга в оранжереї почала повільно спадати, але Софія все ще виглядала розгубленою. Вона сиділа на лаві, міцно притискаючи до себе Мімі.

— Це було так... дивно, — тихо сказала Софія, дивлячись на Даміана. — Я ніби побачила в дзеркалі когось іншого. Можливо, це просто гра світла й тіні?

Даміан завагався. Його зміїна натура підказувала, що краще промовчати, але дивлячись у вдячні очі Мімі, він вирішив хоча б частково бути відвертим.

— Світ набагато складніший, ніж здається, Софіє, — відповів він, прибираючи дзеркало на місце. — Є істоти, які вміють ховатися. Але головне, що ви в безпеці.

Мімі раптом вирвалася з рук хазяйки і підбігла до шафи, куди закотилася сталева підвіска-лапка. Вона спритно витягла її і принесла Даміану, поклавши прямо до його ніг. Софія здивовано підняла брови.

— Вона справді вас любить, — усміхнулася художниця. — Знаєте, я ніколи не бачила Мімі такою... свідомою.

Даміан підняв підвіску. Тепер, коли небезпека минула, він відчув неймовірне полегшення. Він підійшов до Софії і простягнув їй «лапку».

— Це належить вашій киці. Вона загубила її вчора, коли захищала оранжерею.

Софія взяла підвіску і прикріпила її назад до ошийника Мімі, поруч із бурштиновим кулоном, який подарував Даміан. Тепер на білій шиї кицьки красувалися обидва символи: один — від хазяйки, інший — від того, хто став для неї дорожчим за всіх перевертнів світу.

— Дякую вам за все, Даміане, — Софія почала збирати свої фарби. — Завтра я прийду знову. Сподіваюся, ніч мине спокійно.

— Я простежу за цим, — запевнив її Даміан.

Коли Софія вийшла, Даміан і Мімі залишилися наодинці. Дівчина-кішка миттєво набула своєї людської подоби. Вона підійшла до Даміана і поклала руки йому на плечі. Її біле волосся сяяло в променях нічних ламп.

— Ти був неймовірним, Лускатий, — прошепотіла вона. — Марк тепер і носа сюди не підткне.

— Він хотів забрати тебе, — Даміан обійняв її за талію. — Я не міг цього дозволити.

— Ніхто не може забрати мене в тебе, — Мімі посміхнулася, і її золоті очі заіскрилися. — Навіть якщо вся лісова зграя прийде сюди, я залишуся. Бо тільки ти знаєш, що під цим білим хутром ховається не просто кицька, а справжній буревій.

Даміан схилився до неї, відчуваючи знайомий аромат лаванди й нічного саду. Тепер, коли їхню спільну таємницю було захищено, він відчув, що оранжерея стала не просто його робочим місцем, а справжнім домом.