Розділ 2

Софія зітхнула, дивлячись на порожній тюбик білої фарби.

— Ой, забула в машині! Даміане, ви не могли б приглянути за Мімі буквально п’ять хвилин? Вона трохи нервує в нових місцях.

Даміан неохоче кивнув, схрестивши руки на грудях.

— Ідіть. Куди вона дінеться з підводного човна?

Як тільки двері оранжереї зачинилися, важка тиша опустилася на тропічні рослини. Даміан глянув на білу кішку, яка спокійно сиділа на мольберті.

— Ну що, чудовисько в пір'ї? Тепер ми наодинці. Можеш не прикидатися милим котиком, я бачу твою шкідливу натуру наскрізь.

Мімі повільно підвелася, потягнулася так, що кожен її хребець хруснув, і раптом... її зіниці розширилися, заповнивши всю райдужку золотом. Повітря навколо неї почало тремтіти, наче від спеки.

Даміан відсахнувся.

— Що за...

Біле хутро почало танути, перетворюючись на легку шовкову тканину. Через мить перед ним уже не було кішки. На мольберті, витончено підібгавши ноги, сиділа дівчина з неймовірно довгим білим волоссям. На ній була коротка срібляста сукня, а її очі світилися тим самим зухвалим золотом, що й у ангори.

— Знаєш, — промовила вона, і її голос був схожий на дзвін кришталю, — ти дуже багато балакаєш як для істоти, що половину життя проводить у каналізаціях.

Даміан занімів. Його янтарні очі звузилися до щілин.

— Ти... кицька-перевертень? Домашня іграшка — це перевертень?

Дівчина-Мімі легко зістрибнула на підлогу, ступаючи босими ногами по вологій плитці. Вона підійшла до нього впритул, і Даміан відчув той самий запах лаванди, але тепер він був п'янким і гострим.

— "Іграшка"? — вона примружилася, піднявши руку і злегка провівши гострим нігтиком по його щоці, саме там, де раніше намагалася дряпнути лапою. — Послухай мене, холоднокровний. Те, що я люблю комфорт і дорогий паштет, не робить мене слабкою. Це робить мене вибагливою.

Даміан перехопив її руку. Його пальці були холодними, а її шкіра — гарячою, як вогонь.

— Ти дуриш свою хазяйку. Вона думає, що ти просто тварина.

— Софія врятувала мене, коли я була пораненим кошеням у лісі. Вона — моя сім'я. І я не дозволю якомусь лускатому сторожу псувати їй настрій своїм кислим обличчям.

Вона різко вирвала руку і відштовхнула його.

— І до речі, — Мімі обійшла його по колу, розглядаючи, як здобич. — Твоя людська подоба... ну, скажімо так, змією ти виглядав симпатичніше. Хоча б не було видно цих жахливих черевиків.

Даміан відчув, як усередині закипає лють, змішана з дивним, невідомим досі азартом.

— Ах ти... хутряна катастрофо! Ти хоч розумієш, з ким розмовляєш?

— Розумію, — вона знову заскочила на мольберт, почувши кроки Софії за дверима. — З хлопцем, який зараз отримає ще один сюрприз.

Вона миттєво згорнулася клубком, і за секунду на дереві знову сиділа маленька біла кішка з невинним поглядом. Коли Софія увійшла, Мімі солодко муркнула і потерлася головою об її руку.

— Ой, ви дивіться! — вигукнула художниця. — Даміане, здається, ви справді порозумілися! Вона така спокійна з вами.

Даміан стояв, стиснувши кулаки, і дивився на це біле стерво. Мімі на мить обернулася до нього і ледь помітно підмигнула одним оком.

«Це війна», — подумав Даміан.

«Це буде весело», — подумала Мімі.

Даміан ледве стримувався, щоб не засичати прямо при Софії. Його внутрішній змій лютував: як це мале, пухнасте створіння сміє знущатися з нього, та ще й у такій витонченій манері?

— Так, Софіє, ми «чудово» ладнаємо, — процідив він крізь зуби, кинувши на кішку погляд, сповнений обіцянок швидкої розправи.

Коли художниця знову заглибилася в роботу, виводячи на полотні пелюстки нічної орхідеї, Даміан підійшов до мольберта під приводом того, що йому треба перевірити термостат біля рослин. Він нахилився до Мімі, яка розтягнулася на підставці для фарб.

— Думаєш, ти така розумна? — пошепки промовив він, так, щоб чула лише вона. — Я бачив твій справжній вигляд. Тепер я знаю, що ти не просто кицька. Ти — порушниця правил. А я тут для того, щоб підтримувати порядок.

Мімі навіть не поворухнулася. Вона лише ліниво підняла одну повіку, і Даміан знову побачив у її зіницях золоті іскри. Вона раптом різко потягнулася і «випадково» скинула лапою важкий металевий стакан з водою прямо на черевики Даміана.

— Ой! Мімі, ну як же так! — Софія відволіклася від картини. — Даміане, вибачте, будь ласка, вона сьогодні якась занадто активна.

Даміан заплющив очі, відчуваючи, як холодна вода просочує шкарпетки.

— Нічого страшного, — відповів він голосним голосом, хоча всередині нього все палало. — Буває.

Він розвернувся і пішов у підсобку за ганчіркою. Тільки-но він опинився в темряві між полицями з добривами, як відчув за спиною легкий рух.

— Тобі справді варто змінити взуття, — пролунав за спиною той самий кришталевий дівочий голос.

Даміан миттєво розвернувся. Мімі знову була в подобі дівчини, вона стояла, спершись на дверний одвірок, і гралася пасмом свого білого волосся. У напівтемряві підсобки її шкіра здавалася перламутровою.

— Ти навіщо сюди прийшла? — прошипів він, роблячи крок до неї. — Хочеш, щоб хазяйка тебе побачила?

— Вона занадто захоплена твоїми орхідеями, — Мімі зробила крок назустріч, зовсім не боячись його гніву. — Слухай, Лускатий. Давай домовимося. Ти не чіпаєш мене, не намагаєшся «виховувати», а я, так і бути, не розповім Софії, що нічний сторож оранжереї ночами перетворюється на величезну мотузку і гріється під лампою, як старий дідуган.

Даміан розсміявся, і в цьому сміху почувся сухий звук луски, що терлася об камінь.

— Ти мені погрожуєш? Мені? Я жив у цьому саду ще до того, як твої предки навчилися мурчати за їжу.

— Ну то й що? — вона зухвало підняла підборіддя. — Світ змінився. Тепер головна зброя — це не ікла, а харизма. А в тебе її менше, ніж у сухого кактуса.

Даміан відчув, як його терпіння лопнуло. Він різко простягнув руку, хапаючи її за лікоть, але Мімі виявилася швидшою. Вона спритно вислизнула, крутнулася навколо своєї осі й раптом опинилася прямо перед його обличчям. Їхні очі зустрілися — холодний бурштин і гаряче золото.